Джордж Мартин - Учта для гайвороння

Вже давно стемніло, коли жрець нарешті побачив обриси залізних шпичаків на мурах Молоторогу, які намагалися, наче хижі пазурі, схопити з неба півмісяць. Горольдів замок скидався на кремезного і неповороткого велетня, складеного з величезних брил, видобутих зі скелі просто позаду нього. Попід стінами роззявили чорні беззубі роти печери та стародавні копальні.

Залізна брама Молоторогу стояла зачинена і закладена засувами на ніч. Аерон гатив по воротах каменюкою, доки гуркіт не збудив стражника. Юнак, що впустив жерця досередини, був точною подобою Гормонда, на чийому коні Аерон приїхав до замку.

— Ти котрий? — спитав Аерон замість вітання.

— Гран. Батько чекають на вас усередині.

Палати всередині були вогкі, з протягами та чорними тінями. Одна з Горольдових дочок піднесла жерцеві ріг пива, ще одна поворушила млявий вогонь у комині, який давав більше диму, ніж тепла. Сам Горольд Дівер стиха балакав з худорлявим чоловіком у сірій рясі доброго краму. На шиї чоловіка висів ланцюг з ланок різних металів, виказуючи в ньому маестра Цитаделі.

— Де Гормонд? — запитав Горольд, побачивши Аерона.

— Повертається пішки. Відішліть жінок, пане мій. І маестра теж.

Аерон не плекав любові до маестрів — їхні круки були створіннями Буребога, і цілительству маестерському він теж не довіряв після долі, яка спіткала Урі. «Жоден справжній чоловік сам не обере собі долю невільника, і з доброї волі не викує ланцюга, якого надінуть на знак служби йому ж на шию.»

— Гизело, Гвін, ідіть собі, — сухо наказав Дівер. — Ти теж, Гране. Маестер Муренмур залишиться.

— Ні, піде, — наполіг Аерон.

— Тут мої палати, Мокрочубе, і не вам казати мені, кого виганяти, а кого лишати. Маестер залишиться.

«Далекувато від моря живе цей добродій» — сказав собі Аерон.

— Тоді піду я, — повідомив він Діверові, обернувся і ступив крок геть; під потрісканими, мозолястими п’ятами голих чорних ніг шурхнув сухий очерет. Так далеко заїхав — і зовсім даремно.

Аерон майже досяг дверей, коли маестер прочистив горлянку і промовив:

— На Морекамінному Престолі нині сидить Еурон Вороняче Око.

Мокрочуб рвучко обернувся. У палаті ніби похолоднішало. «Вороняче Око швендяє за півсвіту звідси. Балон вигнав його два роки тому і присягнувся скарати на горло, якщо той повернеться.»

— Кажіть, — хрипко мовив жрець.

— Він увійшов до Княж—Пристані наступного дня після смерті короля і завимагав собі замок та корону як найстарший з братів Балона, — відповів Горольд Дівер. — Наразі він розсилає круків, скликає капітанів та князів з кожного острова до Пайку — зігнути коліна і присягнути на вірність йому як королю.

— Ні! — Аерон Мокрочуб не став довго зважувати слова. — Лише побожний чоловік може сидіти на Морекамінному Престолі. А Вороняче Око шанує лише свою безмежну пиху.

— Ви були на Пайку зовсім нещодавно, бачили короля, — мовив Дівер. — Чи не казав Балон чогось про спадкоємність престолу?

«А чого ж не казав.» Тоді вони балакали у Морській башті, слухаючи виття вітру за вікнами і безупинний гуркіт хвиль унизу. Балон розпачливо хитав головою, слухаючи розповідь Аерона про свого останнього живого сина.

— Вовки зробили з нього слабака, чого я і боявся, — казав король. — Молю Бога, щоб його вбили, і він більше не стояв Аші на заваді.

Але ті слова проказувала Балонова сліпота. Він бачив самого себе у своїй рішучій та відчайдушній доньці, вірив, що вона може успадкувати його справу. То була помилка, і Аерон спробував її пояснити.

— Жінка ніколи не правитиме залізним родом, навіть така жінка, як Аша, — наполягав він, але Балон умів лишатися глухим до слів, котрих не хотів чути.

Та перш ніж Аерон устиг відповісти Горольдові Діверу, маестер знову розтулив пельку і забрехав язиком.

— За правом Морекамінний Престол належить Теонові, а якщо принц мертвий — тоді Аші. Таким є закон.

— То закон зелених земель, — презирливо скривився Аерон. — Що нам до нього? Ми народжені залізянами, синами моря, обраними Потоплим Богом. Жінка не може правити над нами, і чоловік–безбожник теж.

— А як щодо Віктаріона? — запитав Горольд Дівер. — Він має під орудою Залізний Флот. Чи висуне Віктаріон себе на короля, Мокрочубе?

— Але ж Еурон найстарший з братів… — почав був маестер.

Аерон змусив його замовкнути одним лише поглядом. І в маленьких рибальських поселеннях, і у великих кам’яних замках погляд Мокрочуба змушував дівчат млосно тремтіти, а дітей — з ревом бігти до матерів. Авжеж не робові з ланцюгом на шиї стане сили його витримати.