Н.К. Джемісін - П'ятий сезон

Розвідники в кінцевому підсумку облишили розвідку і перейнялися роботою "про всяк випадок". Якби вони не були настільки зайняті, то можливо помітили би об'єкт, який лежав біля підніжжя недавно зруйнованої скелі, непримітно розташований між поваленим деревом і потрісканими валунами. Інакше об'єкт був би помітним через його розміри і форму: брудний довгастий волокнистий халцедон, темно-зелено-сірий, помітно відрізнявся від блідого пісковика, на якому лежав. Якби вони підійшли і стали поруч з ним, то зауважили би, що об'єкт був висотою їм по груди і довжиною як людське тіло. Якби вони торкнулися його, то, можливо, були би зачаровані щільністю поверхні об'єкта. Ця важка на вид річ, з запахом, що нагадував іржу і кров здивувала би їх, будучи теплою на дотик.

Однак коли об'єкт видав слабий стогін, а потім розщепився, акуратно поділившись навпіл, як горіх, який розкололи, поблизу не було нікого. Почулося гучне шипіння газу, який відводив залишкове тепло і спонукав би, як це звичайно відбувається, уцілілих лісових істот, які знаходилися поблизу, шукати якесь укриття. З'явилось мерехтіння, а потім з країв тріщини пролилося щось світле, на зразок полум'я і рідини одночасно, випаливши землю навкруги основи об'єкта. Таким об'єкт залишався ще протягом довгого часу. Охолоджуючись.

Пройшло кілька днів.

Зрештою всередині щось зарухалось, половинки розійшлися повністю, і якесь утворення проповзло кілька футів, перш ніж впасти. Пройшов ще один день.

Тепер, коли половинки об'єкта остигли і розійшлися, вони виявилися шкаралупою кристалічно неправильної форми, димчасто білою і червоною, як від застиглої венозної крові, з лініями судин по внутрішній поверхні об'єкта. Тонкі бліді рідкі калюжі зібралися поблизу дна кожної з половин, хоча більша частина рідини, яку містив сфероїд, просочилася далеко в землю під ним.

Тіло, що виповзло з сфероїда, лежало ниць серед скель, голе, уже обсохле, але все ще з ознаками видимої втоми. Поступово, однак, істота підвелася у вертикальне положення. Кожен рух був розрахованим і дуже, дуже повільним. Тому займав багато часу. Після того як істота підвелася у вертикальне положення, вона повільно вирушила до сфероїда і оперлася на його край, щоб не впасти. Тоді, відпочивши, повільно взялася за край. І з раптовим, різким звукомом відламала шматок червоного кристала. Це був невеликий шматок, можливо, розміром з гроно винограду, з нерівними краями, як бите скло.

Хлопчик - бо це те, кого він нагадував, - поклав шматок в рот і почав жувати. При цьому стояв шум: від розтирання і тріскання, що відлунювало навколо. Через деякий час він ковтає. Потім починає тремтіти, сильно. Він охоплює себе на мить руками, видаючи тихий стогін, ніби йому раптом спало на думку, що він голий і замерзлий, а попереду холодна страшна ніч.

З зусиллям хлопчик відновлює контроль над собою. Він починає рухатися швидше і виламує ще кілька кристалів, складаючи їх у невелику купку поблизу. Товста, тупа кришталева оболонка кришиться під його пальцями, наче зроблена з цукру, хоча насправді вона набагато твердіша. Але й він насправді не дитина, і це легко для нього.

Нарешті він зупиняється, ніби вагаючись, з руками, повними молочно-кривавого каміння. Вітер різко віє якусь мить, і його шкіру коле холодом. Він смикається, швидко і уривчасто, цього разу як заводна лялька. Потім дивиться вниз на себе і хмуриться. Концентрується, його рухи стають більш гладкими, більш рівномірними. Більш людськими. Ніби підкреслюючи це, він киває головою до себе, можливо, від задоволення.

Тоді хлопчик повертається і починає свій шлях до Тірімо.

* * *

Ще ви повинні запам'ятати: закінчення однієї історії це тільки початок іншої. Це траплялося і раніше, зрештою. Люди вмирають. Старі звичаї зникають. Народжується нове людство. Коли ми говоримо "світ закінчився", - це, як правило, брехня, - він просто змінюється.

Але зараз це шлях закінченя світу.

Це шлях до кінця світу.

Це кінець світу.

Остаточний.

1

ВИ У ТАКОМУ КІНЦІ.

ВИ це вона. Вона це ви. Ви Ессун. Пам'ятаєте? Жінка, у якої помер син.

Ви орогена, яка живе в маленькому Тірімо протягом десяти років. Тільки троє людей тут знають, хто ви, і двох з них ви народили.

Добре. У даний час про це знає тільки одна людина.

Останні десять років ви жили звичайним життям, наскільки це можливо. Ви прийшли у Тірімо з іншого місця; мешканців не надто хвилювало, звідки і чому. Так як ви, очевидно, досить освічені, то стали вчителем у місцевій школі для дітей у віці від десяти до тринадцяти років. Ви не найкращий вчитель, але і не найгірший; діти забувають вас, коли йдуть далі, але вони вчаться. М'ясник, ймовірно, знає лише ваше ім'я, і любить пофліртувати з вами. Пекар не фліртує, - не тому, що ви тихі, - а тому, що як і всі інші в місті, він просто думає про вас, як про дружину Джоя. Джой тірімець, він тут народився і виріс, серед каменярів, які стійко тримаються своєї касти; кожен тут знає і любить його, так що вони корінні, а ви з периферії. Він на передньому плані картини вашого життя разом. Ви фон. Вам це подобається.