Н.К. Джемісін - П'ятий сезон

Він хоче, щоб всі мовчали.

- Кінець? - каже він. - Прошу.

І тоді він надчуттям тягнеться до тонкого контролю, яким оповитий цей світ, підкоряючи промиті мізки з майже ножовим розтином і жорстокістю, з чутливістю, яку його наставники вирощували в ньому через покоління гвалтувань, примусу і вельми неприродного відбору. Його пальці смикаються нарізно, коли він відчуває поєднання вузлових точок на карті своєї свідомості: - це його колеги-раби. Він не може звільнити їх, не в практичному сенсі. Він намагався до цього і йому не вдалося. Він може, однак, зробити так, щоб їх страждання збили пиху більше ніж з одного міста, і породили страх в одній імперії.

Тоді він проникає ще глибше і вловлює гудіння і постукування злегка відлунюючих плит під містами і тихіше корінних порід під ним, і відчуває притоки тепла і тиску магми під ними. Потім він збільшує зону, отримуючи владу над великими розсувними шматками головоломки з головних плит, на яких лежить континент.

І нарешті, він опановує всю картину напружень земної кори. Для влади.

Він бере на себе все, плити і магму, народи і владу, в свої уявні руки. Все. Тримає якийсь час. Він не самотній. Земля разом з ним.

Тоді він розламує це.

* * *

Ось Нерухомість, яка не є спокійною навіть в хороший день.

Тепер вона рябить, відлунює катаклізмом. В даний час існує лінія, приблизно зі сходу на захід і занадто пряма, майже акуратна в своєму неприродному маніфесті, і розрізає континент по екватору. На лінії знаходиться місто Юменес.

Лінія глибока і сира, і надто швидко врізана в тіло планети. Магма з розломів, після пробудження, свіжа і сяюча червоним. Земля хороша в зціленні себе. Ця рана досить швидко затягнеться у змінених геологічних умовах, коли вода океану буде слідувати своїй невмолимій логіці, розділяючи Нерухомість на два континенти. Проте поки цього не відбудеться, рана буде гноїтися не тільки теплом, але й газом і шорстким, темним попелом - його буде достатньо, щоб затемнити небо на більшій частині обличчя Нерухомості протягом декількох тижнів. Рослини в усьому світі почнуть вмирати, а тварини, які залежать від них, будуть голодувати, і тварини, які їдять їх теж будуть голодувати. Зима прийде рано, і буде важкою, і це буде тривати довго, дуже довго. Вона закінчиться, звичайно ж, як це робить кожна зима, і тоді світ повернеться до свого старого стану. В кінці кінців.

В кінці кінців.

Народи Нерухомості живуть в постійному стані готовності до стихійних лих. Вони побудували стіни і нарили колодязів і наготували їжі, і вони можуть легко перебути п'ять, десять, навіть двадцять п'ять років у світі без сонця.

Але в цьому випадку сеанс буде довжиною в кілька тисяч років.

Дивіться, хмари попелу вже поширюються.

* * *

У той час як ми оглядаємо події континентально, чи навіть планетарно, ми повинні роздивитися обеліски, які плавають над усім цим.

У обелісків колись були імена, ще коли вони вперше були побудовані, активовані і ними користувалися, але ніхто не пам'ятає цих імен або цілей цих великих пристроїв. Спогади, як тендітний сланець в Нерухомості. Насправді в ці дні ніхто не звертає на них особливої уваги, хоча вони величезні, красиві і трохи страшнуваті: масивні кристалічні осколки, які ширяють на тлі хмар, повільно обертаючись і дрейфуючи вздовж незбагненних траєкторій польоту, вони розмиті тепер, ніби не цілком реальні, і їх контури можуть бути лише грою світла. (Що не так.) Очевидно, що обеліски не є природними утвореннями.

Настільки ж очевидно, що вони не мають ніякого відношення до того, що відбувається. Загадкові, але безцільні: просто ще одна могила-маркер, тільки іншої цивілізації, успішно знищеної невпинними зусиллями батька Землі. Є багато інших подібних артефактів по всьому світу: тисячі зруйнованих міст, мільйони пам'ятників героям або Богам, яких ніхто не пам'ятає, кілька десятків мостів в нікуди. Такими речами не захоплюються, керуючись слідуючою поточною мудрістю в Нерухомості, - люди, які побудували ці речі, були слабкими, і померли, як неминуче повинен померти слабкий. Більш зрозумілим є те, що вони зазнали невдачі. Тим, хто побудував обеліски, просто вдалося зробити щось складніше, ніж більшості інших.

Але обеліски існують, і вони грають певну роль в кінці світу, і, отже, заслуговують на увагу.

* * *

Назад до особистого. Потрібно тримати речі приземленими, ха-ха.

Жінка, про яку я згадував, син якої був мертвий. Вона не жила в Юменесі, на щастя, інакше це була би дуже коротка розповідь. І ви не могли б існувати.