Дара Корній - Зворотний бік світів

Остап бридливо скривився. Мирослад це помітив і журно додав:

— Це я тобі, мій любий хлопчику, розповідаю не тому, що маю бажання полякати. Навпаки, я хочу попередити тебе про всі небезпеки, які підстерігатимуть тебе, коли ти підеш до лісу на випробування. Я до цього готую всіх учнів. І ти добре розумієш, що трохи програєш хлопцям у майже всіх навичках, крім хіба що читання стежок на болоті та слідів на полюванні.

— Звідки ви так багато знаєте, Учителю, про андрофагів та їхні ритуальні вбивства? Адже ніхто з полону не вертався, — запитував нажаханий Остап.

— Хіба я таке казав? Я говорив, що немає можливості, але це не означає, що ніхто ніколи не повертався. Я, наприклад, теж був у полоні андрофагів і мушу тобі в дечому зізнатися. Якби не один з моїх учнів, то навряд чи ми б з тобою зустрілися, онучку. Принаймні не в цьому житті.

— Учень? Він визволив вас? Я його знаю?

Мирослад весело підморгнув Остапу:

— Добре знаєш. Можливо, коли я уточню, що це була учениця, ти здогадаєшся — хто?

— Птаха?

— Птаха. Не знаю, як тоді ще зовсім юна, геть неосвічена чужинка таке сотворила. Сила живе в ній величезна. Знаєш, вона навіть хотіла залишитися назавжди у світі неврів. Та світу неврів така сила тільки нашкодила б. Зараз Птаха на своєму місці. О, це могутня безсмертна. І її сила ще в розвої. Вона — та, якій під силу змінювати долі цілих світів. І дуже добре, що вона на світлому боці. Відкрий такій жінці темний бік — вона перетворить усі світи на морок.

Мирослад уважно дивився на Остапа. Він наче добирав слова, щоб влучно передати суть того, про що збирався повідомити онуку.

— Безсмертний разом з Перемінником отримує шанс не просто реалізувати своє призначення, а й примножити його. У кожного власна дорога самоствердження. Так, дорога твоєї Учительки з Яровороту ніколи не була простою. Її випробування досі тривають. Тому що вона особлива. Птасі нещодавно відкрилася правда про її батька. Отримати в батьки Перуна — це також випробування. Можливо, це прозвучить трішки дивно, але я вважаю, що Птасі пощастило. Бо дотепер вона вважалася донькою звичайних смертних. І авторитет великого батька ніколи не тиснув на неї. Тому почну я, Остапку, свою науку не зі слів про перевертництво. Я тобі розповім про твого батька, про твою бабусю і про матінку Дужа. Не лякайся. Це буде одна історія, яка в собі усіх об’єднає.

— Скільки різних казок, легенд та переказів існує про цю сумну річку, дівчино. Не перерахувати. Ніхто не знає доконечної правди, але в тому, що загинув цілий світ, винні всі: й темні, і світлі, і навіть Творець, бо дозволили тому статися. Мертва річка, котра зараз протікає через Оселище Відтіні, у ті далекі часи називалася Забутою-Незгаданою. І по старій пам’яті її інколи й досі так називають. Ми ж про це вже говорили! Отож річка Забута-Незгадана тоді не мала й краплини Мертвої води. Річка з джерельною водою, річка, котра тримала у своїх обіймах цілий світ. І називався той світ — світ Русалій. Здогадалася з назви світу, хто там мешкав? Прекрасні та дивні істоти. Зовні дуже схожі на людей. Принаймні від голови і до пояса — стовідсотково. А нижче? У них не було ніг. Замість нижніх кінцівок ті істоти мали риб’ячий хвіст. Такі собі риболюди. Ці створіння дуже гарно співали. Точніше, не всі, а жіноча половина. Співали вони не завжди. Лишень уночі та в той час, коли місяць стояв уповні. То був цілющий спів. Він лікував усі душевні хвороби, включаючи відчай, божевілля, залежність та одержимість. І до тої річки часто приходили люди, переважно смертні, щоб послухати спів русалій та зцілитися. Людина слухала той неймовірний спів і плакала, з очей разом зі слізьми витікали горе, туга, біль, залежність… Душа очищалася, і зцілювався дух. І коли на ранок місяць ховався та спів припинявся, людина розуміла, що їй не просто стало легше, вона знає, як далі жити, що робити, куди іти і за ким.

Чотири рази на рік, у дні сонцестояння та рівнодення, плавці русалій перетворювалися на ноги і вони виходили на берег. Цей період у русалій називався шлюбним. Вони сходилися в пари, для того щоб продовжити свій рід. За півроку, а не дев’ять місяців як у людей, і смертних, і безсмертних, у них народжувалися діти, також на суходолі. І щасливі батьки разом з малятком поверталися у воду. У шлюбний період, якщо навіть він збігався з місячною повнею, співи припинялися і перебувати у світі Русалій було небезпечно. Залишатися на березі річки в час, коли русалії заводили свої шлюбні танки, неприпустимо. Якщо русалії зустрічали випадково заблукалу людську істоту, що тут починалося! Кажуть, вони так пестощами та любощами закохували чоловіка чи жінку, що ті помирали не в муках, а від задоволення.