Дара Корній - Зворотний бік світів

Остап не був порожньою сторінкою, яку мали б заповнити уроки його діда. Він багато чого вже знав. Добре стріляв з лука, умів його змайструвати, тямив, яке дерево для цього годиться, а яке краще підійде для стріл. Цього його навчив Стрибог. Як і початкових азів полювання. Остап з вдячністю згадував Стрибога. Той був непоганим Учителем.

Мирослад давав набагато більше знань, але отримане від Стрибога не забулося:

— Запам’ятай собі, хлопче! Характер полювання залежить від того, якого звіра йдемо полювати. Однак є декілька загальних правил. Будь завжди уважним, умій читати сліди, враховуй напрям вітру, щоб безпомилкового вибрати місце засідки. Будь терплячим, аби тривалий час залишатися непомітним, нерухомим. Тримай у чистоті тіло, бо звіра легко може сполохати твій людський запах. Вибирай і погоду для полювання, і слушний час доби. Точність у стрільбі має бути ідеальна. Найчастіше матимеш лишень один шанс для влучного пострілу, бо переслідувати здобич, навіть поранену, яка ліс знає ліпше від тебе, — справа невдячна і переважно приречена на поразку.

Рукопашний бій теж входив у програму навчання. Тут Остап не дуже давав собі ради. Рухався не надто прудко та навіть трохи незграбно. І, здавалося, міг стати легкою здобиччю для супротивника в ближньому бою. Та хлопець мав те, чого не мали смертні. Він навчився наперед розгадувати дії супротивника. Тобто вмикався талант передбачення. Остап міг легко виграти всі двобої, та ніколи цього не робив. Він не вважав себе воїном, він знав, що світ неврів відкрив у ньому сили та вміння захищатися, і цього було достатньо.

Також Учитель Мирослад учив хлопців різних побутових премудростей, без яких у світі неврів не проживеш. Як побудувати хату, зліпити піч, змайструвати стіл, лаву, виготовити різне хатнє начиння, ложки, миски і так далі. Тут давалися тільки ази, бо після переходу молодий чоловік сам собі обирав заняття до душі. Один був прекрасним будівничим, інший ставав гончарем чи різьбярем, ще хтось — вродженим мисливцем чи воїном.

Звісно, полювання вважалося найважливішим заняттям у світі неврів. І йому приділялося велике значення. Полювати мали вміти всі. А полювання — це мистецтво. Це не просто звичайне вбивство тварини, а життєва необхідність. Невр з повагою ставився до звіра, у якого він змушений забирати життя.

І кожен період полювання починався з ритуалу. Щойно зачинало світати, учасники полювання збиралися біля жертовника. На жертовник ставилася треба, запалювався вогонь, промовлялися слова-величання та слова- прохання… Чекали. Род мав дати знак, який тлумачився як дозвіл чи заборона. Знаком вважалося полум’я ритуального вогнища. Воно або горіло пишно і спокійно, і при тому чувся закличний крик якогось звіра чи птаха, що означало — батько Род дає дозвіл та благословляє, або полум’я тьмяніло та гасло в цілковитій тиші. І ставало зрозуміло, що батько Род поки не дозволяє полювати. Тоді чекали декілька днів, і обряд знову повторювався.

Щойно отримавши дозвіл батька Рода, рушали до дуба, який ріс на околиці Оселища, для кровної пожертви. Дуб був препишним. Птаха казала, що, коли вона навчалася перевертництва у світі Білих Вурдалаків, його ще не посадили.

— Ой-ой, багато що змінилося з того часу, як я тут навчалася, — говорила Птаха, — і школи тоді ще не було, і хатинки будувалися трішки бідніші, і неврів у Оселищах було менше, і були вони не такі сміливі, як зараз. І навіть Гай-бога тоді ще не було. У нього тоді просто не вірили.

Гай-бог. Це бог мисливства в Невридії. А красень-дуб — його живе матеріальне втілення. Коли Остап уперше побачив цього дуба, то від здивування аж дар мови втратив. У стовбур дуба було встромлено щелепи молодих кабанів догори іклами — так, щоб вони утворювали за формою чотирикутник. Справедливий та жорстокий світ Невридії давав і брав кров’ю. Неври приносили дубу кровні жертви.

На одному з таких кровних ритуалів він був присутній. Остапа це вразило. Він ніколи не розумів такої безглуздої жертовності. Та змушений був прийняти. Це був світ зі своїми законами та знаннями. Неври пусканням крові з невинних жертв задобрювали войовничий дух Гай-бога. Хтозна, що насправді допомагало — чи вміння мисливців, чи кровна офіра, яку приймав у себе дуб, однак полювання завжди були вдалими та щедрими. Після полювання кровний ритуал повторювався, тільки замість слів-прохань звучали слова вдячності та давалася нова офіра, уже кров з упольованого.