Дара Корній - Зворотний бік світів

Остап нетерпляче чекає новин від Мальви. Птаха обіцяла, що обов’язково передасть через Мирослада вісточку, тільки-но щось дізнається. Птаха мовчить. Остап журиться. Раніше Мальва йому снилася чи не щоночі. Навіть прикликати він ті сни не може. Хоча раніше таке вдавалося. Мирослад переживає за онука. І вже через власні знайомства старається роздобути хоч якісь вісті про зниклу дівчину. А вісті невтішні. У жодному з нейтральних та світлих світів навіть сліду Мальви не виявлено. Світів багато, тож пошуки тривають. У те, що дівчина жива, вірять усі. Бо ані Мара, ані Ягілка душу дівчини на той світ не переправляли. Темні ж вважають, що Мальва втопилася у водах Мертвої річки, тож пошуків не ведуть навіть у власних світах.

— Темні свої світи таки обнишпорили, — ділився новинами Мирослад, — у мене серед темних багато колишніх учнів, які з повагою ставляться до старого Учителя. І попри переконання, що Мальва мертва, вони таки не відмовили в послузі та обшукали темні світи. Мальви в них немає.

— А сірі світи? — не вгавав Остап. — Якщо у світі світлих, темних та нейтральних її нема, то тоді залишаються сірі. А коли Мальва там?

— Онучку, із сірими вести перемовини неможливо, — важко зітхав Мирослад.

— А ви пробували? Може, варто знайти батька і попрохати його про маленьку послугу? — Остап хапався за найтоншу соломинку.

— Батька? — Мирослад важко зітхнув. — Коли стаєш сірим, то перестаєш бути і сином, і батьком, і звичайною людиною. Запам’ятай це, онучку!

— Але ж спробувати можна? — не вгавав Остап.

— А ти думаєш, що я не пробував? Порозмовляли і… Нічого. Не достукався. Відшукати сірий світ неможливо, якщо тебе туди не запрошують. Сірі так ретельно маскуються, що нереально їх відстежити. Але не журися, Остапку, знайдемо ми Мальву. Бо вона жива. Я це знаю, і ти це знаєш.

— Коли знайдете? — Остап не вгавав. — Час невблаганний. Якби ж то можна було долучитися до її пошуків.

— Ще встигнеш. Закінчиш науку — і вперед! Я допоможу. Навіть якщо Птаха буде проти, — і Мирослад по-змовницьки підморгнув Остапу. — Отож, що швидше вивчишся, то швидше почнеш допомагати. Старайся, онучку, ду-у-же старайся. А щодо невблаганності часу, то не хвилюйся. Ти ж добре знаєш, що в кожному зі світів він тече по-своєму. У Яровороті, до речі, минуло лишень шість днів з того часу, як ви з Дужем опинилися тут. У світі неврів — уже півроку.

Остап це знав. Та все одно не міг не думати про Мальву. Він сумував без снів, у яких була його Мальва. Бо замість них прийшли інші. Лихі та недобрі. І в тих, нових та неспокійних, з’явилася Птаха… І в кожному з них вона помирала. Добре, що ті сни не такі часті й він навчився ними керувати. Амулет Птахи, який вона йому колись подарувала, знову допомагав. Навіть не знає, куди б його ті лихі сни завели, якби не захисний оберіг Учительки.

Остап мешкав та вчився в одному місці. Школа, простора дерев’яна хатина, складалася з декількох кімнат: власне світлиці для занять, спальні, кухні та майстерні. Ця будівля вважалася найбільшою та найзручнішою в Милограді. Тут працювала звична для безсмертних здатність приміщень усередині бути просторішими, аніж ззовні вони здавалися. Хатина стояла на околиці Милограда, у глухому віддаленому куті, і, звісно, майже посеред болота. Невеличкий острівець у центрі твані вважався добре захищеним від ворожих втручань. Дорогу до школи знали тільки теперішні її учні. У світі нервів болотяна стежина час від часу змінювала свої напрямки. Звісно, будь-хто з неврів міг легко віднайти ту стежину, оскільки тутешні мешканці вміли читати мову болота. Однак вважалося поганим знаком повертатися в ті місця, де ти перенародився. Дорослі неври були переконані, що, повернувшись до школи, ти обов’язково наткнешся там на тінь себе колишнього. Чим то загрожує? Втратою всіх набутих знань і… Ласкаво просимо знову до школи, повторно проходити обряд ініціації. Жодний з неврів цього для себе не хотів, хоча з глибокою повагою ставився і до школи, і до її Учителя. І коли наставав час випроваджувати на науку сина, то лишень гідність наповнювала серце справжнього невра — він таки дочекався того дня, коли його нащадок піде до школи. Бо це був перший крок на шляху дорослішання молодого хлопця.

Хлопці в школі були різного віку. Усі доброзичливі, однак попервах трохи обережні в поводженні з Остапом. Звісно, він для них був чужинцем, котрий мав за приятелів великих безсмертних. Та це тривало недовго. Досить швидко вони зрозуміли, що Остап такий самий простий хлопчина, як і вони, геть не задавака, з добрим серцем і дуже товариський. До того ж Учитель Мирослад не дає йому послаблення в науці. Та навіть більше! Вимоги до хлопця набагато жорсткіші.