Анджей Сапковський - Відьмак. Меч призначення

— Готовий закластися, що Цикада намагався тебе спровокувати. — Гербольт недбалим підняттям долоні відповів на так само недбалий уклін відьмака. — Не переймайся. Цикада дістає зброю виключно за наказом. Правда, йому це не дуже до смаку, але поки я йому плачу, він має слухати, інакше — геть із двору, назад на гостинець. Не переймайся ним.

— На дідька вам хтось такий, як Цикада, старосто? Тут аж так небезпечно?

— Безпечно, бо я плачу Цикаді. — Гербольт засміявся. — Слава про нього поширюється далеко, і це мені на руку. Бач, Айдд Ґинвайль й інші міста у долині Тойни підпорядковуються намісникам з Раквереліна. А намісники останнім часом змінюються щосезону. І невідомо, зрештою, навіщо змінюються, бо й так кожен другий — це напівельф чи на чверть ельф, проклята кров і раса, ельфи в усьому винні.

Ґеральт не додав, що також — візники, бо жарт, хоча й старий, смішив не всіх [21] Ґеральт не додав, що також — візники, бо жарт, хоча й старий, смішив не всіх — нам цей анекдот більше відомий у варіанті «У всьому винні жиди й листоноші» (або, інколи, велосипедисти). .

— Кожен новий намісник, — продовжував бундючно Гербольт, — починає з того, що усуває градодержців і старост колишнього режиму, аби посадити в крісла своїх рідних та знайомих. Але після того, що Цикада зробив колись із посланцем одного намісника, мене вже ніхто не намагається змістити з посади, і я — найстарший староста найстаршого режиму, вже навіть і не пам’ятаю, якого саме. Ну, але ми тут бла-бла-бла, а цюцюрка впала, як була казала моя перша дружина, земля їй пухом. Тож який гад сидів на нашому смітнику?

— Зойгл.

— У житті не чув про щось таке. Маю сподівання, його убито?

— Уже убито.

— Скільки те має коштувати для міської скарбниці? Сімдесят?

— Сто.

— Ну-ну, пане відьмаче! Хіба ви блекоти об’їлися! Сто марок за вбивство такого собі хробака, що живе на купі гівна?

— Хробак чи не хробак, старосто, а пожер він восьмеро людей, як ви самі твердили.

— Людей? Та хай йому! Як мені повідомили, потвора зжерла старого Закорка, який славився тим, що ніколи не тверезів, одну стару бабу з підгір’я і кількох дітей перевізника Сулірада, що з’ясували не відразу, бо Сулірад і сам не знає, скільки в нього дітей, занадто швидко їх робить, щоб міг їх порахувати. Теж мені — люди! Вісімдесят.

— Якби я не вбив зойгла, скоро він би зжер когось значимого. Аптекаря, наприклад. І звідки б ви тоді брали мазь проти шанкерів? Сто.

— Сто марок — це купа грошви. Не знаю, чи дав би я стільки й за дев’ятиголову гідру. Вісімдесят п’ять.

— Сто, пане Гербольте. Зважте, що хоча це й не була дев’ятиголова гідра, ніхто з місцевих, не виключаючи славного Цикаду, якось не могли зарадити із зойглом.

— Бо ніхто із місцевих не звик бабратися у лайні та об’їдках. Моє останнє слово: дев’яносто.

— Сто.

— Дев’яносто п’ять, на всіх демонів та дияволів!

— Згода.

— Ну… — Гербольт широко посміхнувся. — Вирішено. Ти завжди так добре торгуєшся, відьмаче?

— Ні. — Ґеральт не посміхався. — Скоріше рідко. Але я хотів зробити вам приємність, старосто.

— І зробив, хай тебе чума б’є, — зареготав Гербольт. — Гей, Прегрибку! Дуй сюди! Книгу давай і мошну, та швиденько відрахуй мені дев’яносто марок.

— Мало бути дев’яносто п’ять.

— А податок?

Відьмак тихенько вилаявся. Староста поставив на папірці замашистий значок, потім подлубався у вусі чистим кінчиком пера.

— Маю сподівання, тепер на гнойовиці буде спокій? Га, відьмаче?

— Повинен. Був там лише один зойгл. Щоправда, міг встигнути розмножитися. Зойгли — двостатеві, наче слимаки.

— Що ти тут мені казки розповідаєш? — Гербольт скоса глянув на нього. — Для розмноження треба двох чи то самця і самку. Чи що, оті твої зойгли плодяться, наче блохи чи миші, з гнилої соломи у сіннику [22] Чи що, оті твої зойгли плодяться наче блохи чи миші, з гнилої соломи у сіннику — від часів античності низка природознавців (включаючи Арістотеля) вірили в можливість самозародження у межах опису світу як сплетення чотирьох стихій. У числі тих тварин, які могли самозародитися, згадувалися черв’яки, жаби й миші. В «Історії тварин» Арістотель пише: « Одна властивість притаманна як тваринам, так і рослинам. Деякі рослини виникають із насіння, а інші самозароджуються. (…) Так і з тваринами, серед яких одні відповідно до своєї природи походять від батьків, тоді як інші виникають не від батьківського коріння, а з гнилої землі чи тканини рослин подібно до деяких комах; інші самозароджуються усередині тварин завдяки секреції їхніх органів ». ? Будь-який дурень знає, що немає мишей і мишаків, що всі вони однакові й плодяться самі з себе та з гнилої соломи.