Анджей Сапковський: Відьмак. Меч призначення

— Сир? — ризикнув шинкар.

— Ні, — скривився Борх. — Сир буде на десерт. До пива ми хочемо чогось кислого й гострого.

— Слухаюся. — Шинкар посміхнувся ще ширше. Два передні зуби були не єдиними, яких йому бракувало. — Бугорки із часником в олії та оцті або ж мариновані стручки зеленої паприки…

— Оце діло. І те, й те. А потім юшки, такої, як я колись тут їв, плавали у ній різні молюски, рибки й інше смаковите сміття.

— Юшка бокорашів?

— Саме так. А потім печене ягня із цибулею. А потім копу раків. Кропу кинь до горнятка, скільки влізе. А тоді — овечий сир і салат. А тоді подивимося.

— Слухаюся. Для всіх чотири, значиться, рази?

Вища зерріканка заперечливо похитала головою, промовисто поплескала себе по талії, обтягненій тісною лляною сорочкою.

— Я й забув. — Три Галки підморгнув Ґеральту. — Дівчата дбають про фігури. Пане господарю, ягнятину тільки нам двом. Пиво давай зараз, разом із тими вугорками. А з рештою — хвильку зачекай, аби не вихололо. Ми сюди не жерти прийшли, а статечно спілкуватися.

— Розумію. — Шинкар уклонився знову.

— Метикуватість при твоєму фахові — справа важлива. Дай-но руку, любчику.

Брязнули золоті монети. Корчмар роззявив рота до межі можливого.

— Це не завдаток, — повідомив Три Галки. — Це — згори. А тепер іди собі на кухню, добра людино.

В алькові було тепло. Ґеральт розстібнув пояс, стягнув каптан і закатав рукави сорочки.

— Бачу, — сказав, — що від браку готівки ти не потерпаєш. Живеш із привілеїв лицарського стану?

— Почасти, — усміхнувся Три Галки, не вдаючись у подробиці.

Вони швидко впоралися з вугорками й чвертю барильця.

Обидві зерріканки також не жаліли для себе пива, обидві ж помітно повеселішали. Шепотілися собі про щось. Вея, та, що була вищою, раптом вибухнула коротким гортанним сміхом.

— Дівчата загальною розмовляють? — тихо запитав Ґеральт, слідкуючи за ними краєм ока.

— Слабенько. І вони не балакучі. Що й добре. Як тобі отой суп, Ґеральте?

— М-м…

— Вип'ємо.

— М-м…

— Ґеральте. — Три Галки відклав ложку й елегантно чхнув. — Повернімося на хвильку до нашої дорожньої розмови. Я зрозумів, що ти, відьмаче, подорожуєш з одного кінця світу на інший його кінець, а дорогою, якщо трапляється якась потвора, її убиваєш. І з того маєш грош. У цьому полягає відьмачий фах?

— Більш-менш.

— А буває так, що тебе кудись викликають спеціально? На, скажімо, спеціальне замовлення. Тоді що — ти їдеш і його виконуєш?

— Залежить від того, хто викликає і навіщо.

— І — за скільки?

— Це також. — Відьмак стенув плечима. — Усе дорожчає, а жити треба, як говорила одна моя знайома чарівниця.

— Доволі вибірковий підхід, дуже практичний, я б так сказав. Але ж у цьому коріниться якась ідея, Ґеральте. Конфлікт сил Порядку із силами Хаосу, як говорив один мій знайомий чарівник. Я уявляв собі, що ти виконуєш місію, борониш людей від Зла, завжди і всюди. Без різниці. Стоїш на одному з боків частоколу.

— Сили Порядку, сили Хаосу. Страшенно гучні слова, Борху. Ти конче хочеш поставити мене на якийсь бік частоколу у конфлікті, який, повсюдно вважається, є вічним, таким, що розпочався задовго до нас і триватиме, коли нас давно вже не буде. На чиєму боці коваль, який підковує коней? Наш шинкар, який, власне, біжить сюди із казаном баранини? Що, на твою думку, розмежовує Хаос та Порядок?

— Це дуже проста справа. — Три Галки глянув йому просто у вічі. — Те, що являє собою Хаос, є загрозою, є агресивною стороною. А порядок — це сторона, якій загрожують, яка потребує захисту. Потребує захисника. А, вип’ємо. І беремося за ягня.

— Слушно.

Зерріканки, які дбали про форми, зробили перерву в їжі, яку заповнили питтям у прискореному темпі. Вея, схилившись до плеча товаришки, знову щось шепотіла, торкаючись косою поверхні столу. Тея, нижча, засміялася голосно, весело мружачи татуйовані повіки.

— Так, — сказав Борх, обгризаючи кістку. — Продовжимо розмову, якщо дозволиш. Я зрозумів, що ти не надто хочеш ставати по якийсь бік Сил. Ти виконуєш свою роботу.

— Виконую.

— Але конфлікту Хаосу й Порядку ти не уникнеш. Хоч ти й зробив оте порівняння, ти не коваль. Я бачив, як ти працюєш. Входиш до підземелля у руїнах і виносиш звідти посіченого василіска. Є, любчику, різниця між підковуванням коней і вбиванням василісків. Ти сказав, що як плата достойна, то рушиш на край світу й прикінчиш те створіння, на яке тобі вкажуть. Наприклад, лютий дракон спустошує…

— Поганий приклад, — сказав Ґеральт. — Бач, одразу заважають тобі оті Хаос і Порядок. Бо драконів, які, безсумнівно, представляють Хаос, я не вбиваю.