Анджей Сапковський - Відьмак. Меч призначення

— Які маєте наміри? — запитав Ґеральт, не відпускаючи руки Цірі.

— А тобі що до того? — прошипів чорний.

— Ну, навіщо відразу отак гостро, Левеку? — бридко посміхнувся косоокий. — Ми люди поштиві, секретів не маємо. Ервил присилає нам друїда, великого мага, який навіть із деревами може розмовляти. І він, ото, поведе нас у ліс, мститися за Фрайксенета, намагатися княжну відбити. Це, брате, не просто так, а карна екс… екс…

— Експедиція, — кивнув отой чорний, Левек.

— Ага. З язика в мене зняв. Тож, брате, рушай своєю дорогою, бо тут скоро має стати гаряче.

— Та-ак, — протягнув Левек, дивлячись на Цірі. — Небезпечно тут, особливо із дівчинкою. Мавки на таких дівчаток тільки й чекають. Що, мала? Мама вдома чекає?

Цірі, затремтівши, кивнула.

— Було б шкода, — продовжував чорний, не спускаючи з неї ока, — якби не дочекалася. Напевно, тоді погнала б до короля Венцлава й сказала б: ти дріадам поблажки робив, королю, й от, будь ласка, моя донька й мій чоловік — на твоїй совісті. Хтозна, може, Венцлав тоді б знову задумався про союз із Ервилом?

— Облиште, пане Левеку, — буркнув Юнґханс, а зморщене обличчя його зморщилося ще сильніше. — Нехай ідуть.

— Бувай, мала. — Левек простягнув руку й погладив Цірі по голові.

Цірі затрусилася, відсахнулася.

— Чого то ти? Боїшся?

— У тебе кров на руці, — тихо сказав відьмак.

— Ах… — Левек підняв долоню. — І справді. То їх кров. Купців. Перевіряв я, чи якийсь не вижив. Але, на жаль, мавки стріляють точно.

— Мавки? — відгукнулася тремтячим голосом Цірі, не реагуючи на потиск долоні відьмака. — Ох, шляхетний лицарю, помиляєшся. Не могли це бути дріади!

— Що ти там плескаєш, мала? — Бліді очі чорного звузилися.

Ґеральт кинув оком направо-наліво, оцінив.

— Це не могли бути дріади, пане лицарю, — повторила Цірі. — Це ж ясно!

— Га?

— Адже те дерево… Те дерево — зрубане! Сокирою! А дріади ніколи б не зрубали дерева, вірно?

— Вірно, — сказав Левек і подивився на косоокого. — Ох, яка мудра з тебе дівчинка! Занадто мудра.

Відьмак уже бачив його вузьку долоню в рукавичці, що, ніби чорний павук, повзла до руків’я кинджала. Хоча Левек не зводив погляду з Цірі, Ґеральт знав, що удар буде спрямовано на нього. Зачекав мить, доки Левек торкнеться зброї, а косоокий стримає подих.

Три рухи. Тільки три. Укрите срібними заклепками передпліччя гепнуло чорного в голову. Раніше, ніж він упав, відьмак уже стояв між Юнґхансом і косооким, а меч, із сичанням вискакуючи з піхов, завив у повітрі, розвалюючи скроню Бріка, гіганта в оббитому латунню каптані.

— Тікай, Цірі!

Косоокий, добуваючи меча, стрибнув, але не встиг. Відьмак тяв його через груди, навскоси, згори униз й одразу, застосовуючи енергію удару, знизу вгору, присідаючи на коліно, розхльостуючи жовніра кривавим «X».

— Хлопці! — заверещав Юнґханс до решти, скам’янілої від несподіванки. — До мене!

Цірі добігла до кривого бука й, наче білочка, шмигнула вгору по гілках, зникаючи в листі. Лісник послав за нею стрілу, але промахнувся. Інші бігли, розсипаючись півколом, витягаючи луки й стріли з колчанів. Ґеральт, усе ще на одному коліні, склав пальці й ударив Знаком Аард, не в лучників, бо були ті задалеко, а в піщану дорогу перед ними, засипаючи їх курявою.

Юнґханс, відскакуючи, справно вихопив із колчана другу стрілу.

— Ні! — крикнув Левек, підхоплюючись з землі з мечем у правій і кинджалом у лівій руці. — Облиш його, Юнґхансе!

Відьмак плавно розвернувся до нього.

— Він мій, — сказав Левек, труснувши головою, витираючи передпліччям щоку й рот. — Тільки мій!

Ґеральт, схилившись, рушив півколом, але Левек не кружляв, атакував одразу, діставшись до нього за два стрибки.

«А він меткий», — подумав відьмак, заледве зв’язуючи клинок убивці короткою «вісімкою», напівобертом уникаючи удару кинджалом. Він спеціально не блокував, відскочив, розраховуючи на те, що Левек намагатиметься поцілити в нього довгим, витягнутим ударом, що втратить рівновагу. Але вбивця не був новачком. Згорбився і також пішов півколом, м’яко, по-котячому. Несподівано скочив, крутнув мечем, закрутився, скорочуючи дистанцію. Відьмак не вийшов назустріч, обмежився швидким верхнім фінтом, який змусив убивцю відскочити. Левек знову згорбився, стаючи в четверту позицію, ховаючи руку із кинджалом за спиною. Відьмак і цього разу не атакував, не скоротив дистанцію, знову пішов півколом, обходячи його.

— Ага, — процідив Левек, вирівнюючись. — Продовжимо забаву? Чому б і ні. Доброї забави ніколи не буває забагато!