Генрі Олді - Захребетник

Невловимий мерзотник за півроку ще двічі попадав у список підозрюваних. Але, на превеликий жаль влади, вік зумів не потрапити в місця, які більше пасували би негідникові, — до гостинного зіндану Канцелярії Припинення та на чудовий ешафот у центрі площі Щирої Спокути.

Співробітники вищезазначеної Канцелярії, де служили як прості нишпорки, так і чаклуни різних спеціалізацій: від лягавих кудесників до лайливих магів — з’ясували ряд додаткових прикмет душогуба. Залишилося невідомим, хто перший прозвав його Лисим Генієм, але кличка до лиходія прилипла намертво. Також було з’ясовано, що спочатку Лисий Геній завдає жертві легкої рани чи удару — а потім добиває, уразивши в те ж саме місце тією ж зброєю.

Між першим і другим нападом минало від одного до семи днів. Якщо за тиждень маніяк не міг добратися до наміченої жертви — він одступався, не заміряючись більше на щасливця, огорнутого Повзучою Благодаттю.

Так, приміром, урятувався відомий звіроторговець Ніяз Повороткий. Одержавши в порту ножовий поріз від незнайомця, що поквапився зникнути, Ніяз вирішив того ж дня відплисти на кораблі в експедицію по чотириногий товар. Повернувся він через чотири місяці, вигідно розпродав зловлених у лісах Ла-Ланга карликових мандрилів, сонь та сумчастих копух, восени втретє оженився — й далі жив собі щасливо, вкотре підтвердивши своє прізвисько.

Але це трапилося пізніше, а поки що…

Терміновим указом Саліма ібн-Саліма XXVIII до справи було залучено кращих магів Бадандена. Їх зобов’язали з’ясувати, чи не є маніяк чаклуном, який випробовує свої жахливі чари за допомогою підступних умертвінь. Створена указом колегія ворожбитів працювала шість місяців і достеменно встановила: чаклунством у справі Лисого Генія навіть не пахне.

У відбитках слідів чарів не виявилося.

Убивця гуляв на волі, кількість його жертв зростала. Була в справі ще одна дивина: розповіді мазунчиків долі, котрі вижили при повторному нападі, та випадкових свідків різнилися між собою. Якщо постраждалі були одностайні, описуючи маніяка, то свідчення сторонніх були далекі від ідеалу.

Мушериф-емір у мудрості своїй вирішив, що навряд чи в місті орудує ціла банда маніяків, і ухвалив: «Усім покладатися на слова жертв, а не на домисли роззяв!» Зрештою словесний портрет Лисого Генія почепили біля мушерифату на загальний огляд.

На портреті ніхто не впізнав знайомого чоловіка. Арешти, проведені за доносами пильних громадян, були помилковими. Затриманих відпустили, вибачившись та виплативши компенсацію. Наступного дня муляра Хасана забили до смерті ціпками, коли він випадково подряпав кельмою товариша по роботі. Вирішили — маніяк. Та й чи тільки муляр постраждав від співгромадян, пройнятих підозрами?!

Але незабаром Лисий Геній дав баданденцям спокій і відкрив сезон полювання на гостей міста, які рідко звертали увагу на портрети біля мушерифату. Рябий збирав кривавий урожай на ниві приїжджої безтурботності, мешканці славного Бадандена зітхнули з полегшенням, бо, що не кажи, а свій халат ближчий до тіла, та й влада не поспішала відлякувати туристів попередженнями про маніяка.

Нарешті тиран Салім поставив питання руба.

Чиюсь голову має бути насаджено на Повчальну Жердь. Зрозуміло, краще би це була голова маніяка. Але якщо жердь довго стоятиме пуста, то її цілком може прикрасити голова мушериф-еміра.

Мушериф-емір викликав обох мушериф-баші, які очолювали, відповідно, пошуковий і магічний відділи Канцелярії Припинення, та пообіцяв, що в разі злочинної недбалості його голова опиниться на жерді в гідній компанії.

Мушерифи-баші, викликавши підлеглих, збільшили кількість обіцяних жердин.

Пошуки маніяка набули нової потужної сили. Нишпорки рили носом землю. А їхні колеги-чаклуни на закритій нараді дійшли висновку, що, можливо, під личиною Лисого Генія в місті бешкетує демон або інфернал високого рангу. Через що було вирішено запросити на допомогу в полюванні на передбачуваного демона…

— …уславленого венатора Фортуната Цвяха! Приватно, без розголосу.

«Як би не так: без розголосу! — гмикнув сам до себе Джеймс. — Та тут, здається, кожний крамар у курсі…» Він був заінтригований, але не дуже наляканий розповіддю Мустафи. В інфернала він не вірив, а водночас не сумнівався, що при зустрічі зуміє впоратися з Лисим Генієм.

На вулиці Малих Карбувальників він не сприйняв рябого всерйоз, за що й поплатився. Зате тепер уже ми будемо напоготові!