Эрин Хантер - Вогонь і крига

Місяць просвічував крізь листяну стіну лігва. Вогнесерд зрозумів, що проспав цілісінький день.

— Ви зі Сіросмугом ідете у вечірній патруль, — сказав йому Тигрокіготь. — Ворушись!

Темний вояк розвернувся і крадькома рушив геть від лігва.

Вогнесерд розслабився. Очевидно, Тигрокіготь не запідозрив у його сні нічого незвичного. Вогнесерд хотів, щоб його сила залишалася таємницею. Зате він був налаштований відкрити всім страшну правду про Тигрокігтеву роль у смерті Рудохвоста.

Вогнесерд облизав губи. Сіросмуг лежав поруч, умиваючи свій сірий бочок. Вони щойно розділили трапезу на терені табору. Сонце зайшло, майже повний місяць відсвічував у холодному чистому небі. Останні кілька днів Вогнесерду ніколи було і вгору глянути. Здавалося, щоразу, коли вони зі Сіросмугом прилягали відпочити, Тигрокіготь посилав їх у патруль або на полювання. Вогнесерд не втрачав пильності, збираючись за першої-ліпшої нагоди побалакати із Синьозіркою віч-на-віч. Але тоді, коли він не виконував одне із завдань Тигрокігтя, воєвода, здавалось, увесь час вештався біля провідниці.

Вогнесерд заходився вилизувати лапу, заразом оглядаючи табір у пошуках Синьозірки.

— Що виглядаєш? — нявкнув Сіросмуг крізь власне хутро.

— Синьозірку, — відповів Вогнесерд, опускаючи лапу.

— Нащо? — Сіросмуг припинив умиватися і глянув на друга. — Ти одним оком постійно косуєш на неї ще з ночі нашого чатування. Що ти замислив?

— Я повинен розповісти їй, де Круколап, а ще застерегти про Тигрокігтя, — нявкнув Вогнесерд.

— Ти ж обіцяв Круколапові розповісти усім, що він мертвий! — здивовано вигукнув Сіросмуг.

— Я обіцяв лише сказати Тигрокігтеві, що він помер. Синьозірці варто знати всю історію. Їй потрібно знати, наскільки вона може покладатися на свого воєводу.

Сіросмуг стишив голос до шепоту:

— Але ж у нас є лише слова Круколапа про те, що Тигрокіготь убив Рудохвоста.

— Ти йому не віриш? — Вогнесерд не міг приховати шок від аргументів свого друга.

— Дивися, якщо Тигрокіготь збрехав і він не убивав Дубосерда, щоб помститися за Рудохвостову смерть, значить, Рудохвіст сам убив Дубосерда.

А я не вірю, що Рудохвіст міг отак просто взяти і вбити воєводу іншого Клану в бою. Це суперечить вояцькому кодексу — ми ж б’ємося, аби довести свою силу і захистити свої землі, а не щоб убивати одне одного.

— Та я ж не намагаюся звинувачувати в чомусь Рудохвоста! — заперечив Вогнесерд. — Нашою проблемою є Тигрокіготь.

Рудохвіст був воєводою Громового Клану до Тигрокігтя. Вогнесерд ніколи з ним не зустрічався, але знав, що його поважав увесь Клан.

Сіросмуг уникав дивитися в очі Вогнесерду.

— Те, про що ти говориш, зачіпає честь Рудохвоста. А більше ніхто з котів не мав із Тигрокігтем жодних проблем. Лише Круколап його чомусь боявся.

У Вогнесерда по спині забігали дошкульні мурашки.

— То ти вважаєш, що Круколап усе вигадав, тому що не ладив зі своїм наставником? — докірливо нявкнув він.

— Ні, — пробурмотів Сіросмуг. — Просто думаю, що нам слід бути обачними.

Вогнесерд перехопив стурбований погляд свого друга і замислився. Він припускав, що Сіросмуг до певної міри мав рацію. Вони лише кілька днів були вояками, а вже намагаються кинути звинувачення найдосвідченішому воїну Клану.

— Гаразд, — зрештою нявкнув Вогнесерд. — Можеш у це не втручатися.

Він відчув неприємне поколювання в животі, коли Сіросмуг кивнув і повернувся до вмивання. Вогнесерд вірив, що Сіросмуг помиляється, думаючи, що тільки у Круколапа були проблеми з Тигрокігтем. Інстинкти підказували Вогнесерду, що воєводі Громового Клану не можна довіряти. Йому треба було поділитися своїми підозрами із Синьозіркою задля її безпеки і безпеки цілого Клану.

Зблиск сірого хутра на іншому краю галяви сповістив Вогнесердові, що Синьозірка вийшла зі свого кубла — сама. Він звівся на лапи, але провідниця Громового Клану вже заскочила на Високий Камінь і скликала віче. Вогнесерд нетерпляче замахав хвостом.

Сіросмуг захоплено смикнув вухами, почувши клич Синьозірки.

— Церемонія назовництва? — нявкнув він. — Мабуть, Довгохвіст отримає свого першого учня. Він уже кілька днів на це натякав.

Сіросмуг приєднався до котів, які збиралися на краю галявини. Усе ще відчуваючи уколи розчарування, Вогнесерд рушив услід.

На галявину вийшло маленьке чорно-біле кошеня. Його тендітні лапи беззвучно ступали твердою землею. Воно підійшло до Високого Каменя, потупивши свої світлі очі, і Вогнесерд майже відчув, як котик тремтить усередині. Якось так були похилені плечі цього кошеняти, що воно здавалося надто молодим і тендітним для новака. «Довгохвіст не буде в захваті!» — подумав Вогнесерд, пригадавши розчарування Довгохвоста, коли він уперше прибув до табору. Вояк люто знущався із Вогнесерда у його перший день у Клані, насміхаючись над його походженням від кицюні. Відтоді Вогнесерд незлюбив Довгохвоста.