Эрин Хантер: Вогонь і крига

Сіросмуг мовчки стояв, похиливши голову між широкі плечі. Вогнесерд підступив і легенько торкнувся носом до холодного сірого боку свого друга. Він почув його спокійне муркотіння та підвів голову. Сіросмуг глянув у відповідь. Його очі були сумні, але в них не було ні сліду люті, яку Вогнесерд звик там помічати.

— З нею все гаразд? — ледь чутно запитав Вогнесерд.

— Так, — прошепотів Сіросмуг. — І дякую, що відпустив її.

Вогнесерд підморгнув.

— Я радий, що вона неушкоджена, — нявкнув він.

Якусь мить сірий вояк дивився йому в очі, а тоді сказав:

— Вогнесерде, ти мав рацію. Це було непросто. Я відчував, що б’юся з її братами і сестрами, а не з ворожими вояками, — він засоромлено потупив погляд. — Але я все одно не можу її покинути.

На цих словах Вогнесерд спохмурнів, але й не міг не поспівчувати другові.

— Із цим тобі треба розібратися самотужки, — нявкнув він. — Не мені тебе судити.

Сіросмуг підвів голову, а Вогнесерд вів далі:

— Сіросмуже, хай що ти вирішиш робити, я завжди буду твоїм другом.

В очах Сіросмуга читалося водночас і полегшення, і вдячність. Тоді, не кажучи жодного слова, двоє вояків лягли на землю, носом до хвоста, на цій незнайомій галявині. Уперше за багато повень вони знову були один біля одного — друзями. А вгорі обважнілий від снігу ялівець пропонував короткий прихисток від бурі, що збиралася над їхніми головами.

Детальний опис усіх Кланів, карту лісу та відомості про статуси котів можна знайти на офіційному сайті www.warriors.com.ua

Народна назва ромашки.