Эрин Хантер - Вогонь і крига

Вогнесердову увагу привернуло знайоме сичання. Сіросмуг зітнувся із сірим Тіньовим котом. То був Мокролап — вояк, що допоміг їм позбавити Тіньовий Клан від Зорелома. Ці двоє гармоніювали один з одним. Сіросмуг відштовхнув Мокролапа задніми лапами й озирнувся, зустрічаючи нового нападника. Вогнесерд бачив Річкового кота, що стояв просто позаду Сіросмуга. Навіть крізь гамір битви він почув, як кров шумує в його вухах. Чи наважиться Сіросмуг напасти на одного з родичів Срібнострумки?

Сіросмуг стрибнув, і Вогнесерд затамував подих. Але замість Річкового кота його друг приземлився на ще одного Тіньового, який стояв трохи поодаль.

Вогнесерд почув, як його гукає Тигрокіготь. Повернувши голову, він побачив вояка на іншому краю галявини. Там бій був найжорстокіший, коти з усіх Кланів билися в одній купі.

Щойно рушивши до Громового воєводи, Вогнесерд відчув, як Леопардошубка вкусила його за лапу і кинула на землю.

— Ти! — прошипіла воєвода Річкового Клану. Востаннє вони зустрічалися ще на тому кам’яному виступі, де загинув Білокіготь.

Вогнесерд відштовхнув її та перекинувся на спину. Надто пізно він збагнув, що відкрив їй своє м’яке черево. Леопардошубка не гаяла ані миті. Вона кинулась уперед і налетіла на нього з усією своєю силою. Вогнесердові забило дух, а за якусь секунду він відчув, як її кігті впиваються йому в живіт. Він зболено закричав. Перш ніж його очі заплющились, рудий вояк побачив Тигрокігтя, що сидів на краю галявини і дивився на нього холодними, байдужими очима.

— Тигрокігтю, — завив Вогнесерд. — Допоможи!

Але Тигрокіготь навіть не поворухнувся. Просто дивився, як Леопардошубка знову, і знову впивається кігтями у Вогнесерда.

Сліпа лють додала Вогнесердові сил. Він бився крізь біль, поки зрештою не підібгав задні лапи і вдарив ними Леопардошубку в живіт так сильно, як лише міг. Обличчя Річкової воєводи скривилося від шоку, коли Вогнесерд трохи підняв її на лапах і відкинув на протилежний кінець галявини. Рудий вояк підвівся і глянув прямісінько на Тигрокігтя, палаючи від болю й люті. Воєвода Громового Клану відповів йому поглядом, сповненим неприхованої ненависті, й пірнув прямісінько в гущу битви.

Потужний удар збоку знову вибив Вогнесерда з рівноваги. Озирнувшись, він побачив Каменешуба. Річковий вояк наготувався для ще одного стрибка. Вогнесерд останньої миті відійшов убік, тож Каменешуб влетів прямісінько в Білошторма. Громовий кіт повернувся і схопив його за карк. Вогнесерд хотів було підбігти і допомогти білошубому воякові, але чиїсь пазурі спинили його, глибоко впившись у стегна. Він озирнувся на нового нападника і побачив лискучу сіру шерсть. То була Срібнострумка.

Із мордою, перекошеною від шалу битви, вона налетіла на нього. Її очі налилися кров’ю, ясно було, що вона не впізнає Вогнесерда. Кицька відвела лапу назад, і він побачив, як зблиснули її довгі пазурі. Вогнесерд уже заплющив очі, готуючись до удару, коли почув до болю знайомий крик.

— Срібнострумко! Ні!

«Сіросмуг», — подумав Вогнесерд.

Срібнострумка завагалася, труснула головою і, безгучно зітхнувши, упізнала Вогнесерда. Тоді знову стала на чотири лапи, широко розплющивши очі від шоку.

Вогнесерд, запалений битвою, відреагував інстинктивно. Не думаючи, він стрибнув просто на Річкову кицьку і кинув її на землю. Вона не борсалася, коли він відкинув її голову і наготувався впитися зубами в плече. Але, піднявши очі, Вогнесерд відчув на собі погляд Сіросмуга. Сірий вояк нажахано спостерігав за ними, стоячи на краю бойовища.

Вираз болю й недовіри на його обличчі привів Вогнесерда до тями. Він спинився, втягнув пазурі й відпустив Срібнострумку. Кішка вислизнула від нього та розтанула в хащах ялівцю. Вогнесерд, досі ошелешений, дивився їй услід, а Сіросмуг кинувся за нею.

Однак Вогнесерд досі почувався, наче за ним стежать. Він роззирнувся і зустрівся поглядом із Темносмугом, який сидів на протилежному кінці галявини. Вогнесерд здригнувся. Сіросмугові любощі зрештою вилізли йому боком, обернувшись зрадою Клану: він відпустив ворожого вояка! Що встиг побачити Темносмуг? І нараз Вогнесерд почув, як Вітрогон гукає про допомогу. Вояк відчайдушно зітнувся у двобою з Ночезором, віроломним провідником Тіньового Клану. Вогнесерд кинувся на підмогу.

Ні на мить не завагавшись, рудий вояк стрибонув Ночезору на спину. Провідник люто заверещав, коли Вогнесерд потягнув його назад, глибоко увігнавши пазурі. Лише кілька місяців тому він пліч-о-пліч воював із цим котом, допомагаючи йому вигнати Зорелома. Тепер же він влився зубами в плече Ночезора з не меншою люттю, аніж раніше в колишнього Тіньового провідника.