Эрин Хантер - Вогонь і крига

— Ні, але я легко їх обминув, — пояснив Круколап.

Вогнесерд здивувався, як просто його друг зміг уникнути псів.

— Легко? — повторив він.

— Я здалека їх зачув. Просто почекав до світанку, а коли їх знову прив’язали, вистежив Ячменя. Він чудовий. Гадаю, він радий, що я тут, — Круколап зненацька спохмурнів. — А це вже більше, ніж я будь-коли отримував від Тигрокігтя, — гірко пронявчав він. — Що ви йому сказали?

Вогнесерд упізнав старий затурканий вираз в очах Круколапа, коли той заговорив про свого колишнього наставника.

— Ми сказали, що тебе вбив патруль Тіньового Клану, — тихенько відповів він.

Двійко новаків із Вітряного Клану наближалися до них. Вогнесерд прищулив вуха, застерігаючи друзів, що поблизу з’явилися слухачі.

— О, так, — нявкнув Круколап, підвищуючи голос. — Ми, самітники, їмо новаків, коли тільки зловимо.

Новаки Вітряного Клану скрушно глянули на нього.

— Ти нас не злякаєш.

— Справді? — промуркотів Круколап. — Ну, ваше м’ясо все одно надто жорстке.

— Як це ти так подружився із самітником? — запитав один з новаків у Вогнесерда.

— Мудрий вояк знаходить друзів усюди, де може, — відповів Вогнесерд. — Якби не цей самітник, ми б досі блукали десь голодні й холодні, замість того, щоб відпочивати в сухості та ситості!

Він застережливо примружив очі, й обох новаків мов лизень злизав.

— Тож Громовий Клан думає, що я помер, — нявкнув Круколап, коли вони пішли. Він опустив очі. — Мабуть, воно й на краще.

Тоді підвів погляд і подивився на Сіросмуга і Вогнесерда.

— Я радий знову вас бачити, — тепло нявкнув він.

Вогнесерд замуркотів, а Сіросмуг від щирого серця штурхнув друга передньою лапою.

— А проте ви, здається, потомилися, — провадив Круколап. — Вам слід поспати. Сьогодні я чатуватиму. А відпочити можу й завтра.

Він підвівся й лагідно лизнув голови обох своїх друзів. Тоді підійшов до входу в укриття, усівся там і став вдивлятися в дощ.

Вогнесерд глянув на Сіросмуга.

— Ти втомлений?

— Виснажений, — виправив Сіросмуг.

Сірий вояк поклав голову на лапи і заплющив очі.

Вогнесерд востаннє глянув на Круколапа, який самотою сидів біля входу. Він знав, що рішення допомогти другові залишити Громовий Клан було правильним. Мабуть, Синьозірка таки мала рацію, кажучи, що Круколапові краще буде поза Кланом. «У кожного кота своя доля», — подумав він. Круколап був щасливий, а все інше не мало значення.

Коли Вогнесерд прокинувся, Круколапа поблизу не було. Світанок давно минув. Сірі дощові хмари тікали геть. Пройняті рожевою зірницею вранішнього сонця, вони нагадували пелюстки, що плинуть у ставку. Вогнесерд дивився крізь отвір у покрівлі, спостерігав за хмарами, поки Вітряні коти потягувалися і пригощалися залишками вчорашньої здобичі.

Куцохвостий бурий кіт став поруч Вогнесерда, разом із ним дивлячись на хмари, а потім несподівано гучно скрикнув від здивування. Вогнесерд аж підстрибнув. На галас до них позбігалися інші коти, перемовляючись і згораючи від цікавості.

— Що таке, Короморде? — запитала Ранньоквітка. — 3 тобою розмовляв Зоряний Клан?

Вогнесерд зрозумів, що це, певно, медикіт Вітряного Клану. Він інстинктивно напружився, дивлячись на здиблене хутро Короморда.

— Хмари заплямовані кров’ю! — гукнув Короморд із широко розплющеними, осклілими очима. — Це знак від наших предків. Попереду біда. Цей день принесе нам неждану смерть.

Якусь мить коти не ворушилися, не чутно було ані звуку. Тоді Мертвоніг прогарчав:

— Кожен Клан міг побачити ці хмари. Хто сказав, що це послання саме для нас?

Серед котів почулося сповнене надії нявкання. Високозорий обвів Клан поглядом і нявкнув напрочуд м’яким голосом:

— Що б не готував для нас Зоряний Клан, ми повернемося додому сьогодні. У повітрі пахне новим дощем. Нам треба вирушати.

Вогнесерд відчув полегшення від практичного тону провідника. Їм зовсім не потрібна істерика через якесь зловісне пророцтво.

Услід за Високозорим усі вийшли на прохолодне вранішнє повітря. Вогнесерд із Сіросмугом ішли останніми. Провідник Вітряного Клану мав рацію. Вітер обіцяв новий дощ, до того ж скоро.

— Нам піти в розвідку? — запропонував Вогнесерд.

— Так, коли ваша ласка, — відповів Високозорий. — Дайте знати, якщо побачите собак, Двоногів або пацюків. Цього ранку мій Клан сильніший, але ми натерпілися від собак, коли тікали. Треба бути напоготові.

Тривога в очах провідника підтвердила, що застереження Короморда налякало його більше, аніж можна було припустити з його впевнених слів. Вітряний Клан, може, й сильніший, але відбиватися від нападників явно не входило до його сьогоднішніх планів.