Эрин Хантер - Вогонь і крига

Вогнесерд із Сіросмугом рвонули вперед. Вони по черзі поверталися назад до Клану, повідомляючи Високозорому, що попереду чисто, або ж навпаки, попереджаючи про потребу перечекати, поки Двоноги із собакою підуть геть. Вітряні коти мовчки слухалися провідника. Більшість із них ще важко припадала на лапи, незважаючи на нічний відпочинок.

Ближче до сонцепіку знову скупчилися темні хмари. У повітрі просвистіли перші краплі дощу. Земля під ногами поволі почала йти під укіс. Коли Вогнесерд продерся крізь черговий чагарник, то упізнав ту червонясту ґрунтову дорогу, що вела від земель Двоногів до мисливських угідь Вітряного Клану. Йому аж розвиднілося, і він перехопив погляд Сіросмуга, в якому теж світився тріумф. Майже там!

Потойбіч чагарників почулися притишені кроки. Вогнесерд повернувся і кинувся назад у поле. Вітряний Клан майже їх наздогнав. На чолі процесії йшов Мертвоніг. Несподівана поява Вогнесерда, здається, заскочила його зненацька.

— Сюди, — нявкнув Вогнесерд, показуючи їм отвір у промоклому листі. Йому не терпілося подивитися на реакцію Вітряного Клану, коли всі побачать височини потойбіч чагарів. На чолі з Мертвоногом коти один по одному почали повільно заходити всередину.

Вогнесерд увійшов відразу за останнім котом, але Мертвоніг іще з двома вояками вже перебралися через рівчак, перетнули дорогу і входили до підліска на іншому боці. У них ніби відкрились нові сили — очевидно, уже знали, де опинилися. Вогнесердові довелося пришвидшитися, щоб порівнятися з ними. Він не відставав цілу дорогу: крізь ПІДЛІСОК і вгору довгим пологим схилом, що вів на височини — додому.

Біля підніжжя схилу Мертвоніг із вояками спинилися, чекаючи на решту Клану. Вони примружили очі від дощу, але тримали голови високо піднятими. Вогнесерд бачив, як здіймаються їхні груди, глибоко вдихаючи рідні запахи, що струменіли з височин.

Вогнесерд кинувся назад, до решти Клану, виглядаючи Ранньоквітку. Він запримітив королеву побіч киці-войовниці, яка несла в зубах її кошеня. Щокілька кроків плямиста королева витягала голову до цього вологого маленького клубочка. Ще трошки — і вона зможе влаштувати малюка в яслах Вітряного Клану.

Вогнесерд порівнявся із Сіросмугом і перейшов на його крок. Коти радісно поглядали одне на одного, але не говорили, занадто перейняті захватом Вітряного Клану від повернення додому. Навіть старійшини й ті перейшли на швидший крок, припавши до землі й примруживши очі, щоб захиститися від дощу. Коли Клан приєднався до Мертвонога біля підніжжя схилу, воєвода підвівся на лапи. Високозорий, не зволікаючи, повів котів угору вузенькою стежкою серед вересу.

Клан наближався до вершини, і деякі вояки знову пришвидшилися. Верхівкою пагорба мчали горді постаті, які чітко вимальовувалися на тлі буремного неба, і вітер грався з їхнім хутром. Попереду пролягали старі мисливські угіддя. Зненацька двоє новаків обігнали Вогнесерда і кинулися у знайомі вересові хащі.

Високозорий заціпенів.

— Заждіть! — гукнув він. — Тут можуть бути патрулі інших Кланів!

Щойно почувши застережливий окрик, новаки загальмували і повернулися назад до Клану, хоч їхні очі все ще палали від радості.

З усіяної камінцями вершини Вогнесерд уже побачив невеличкий лаз, на протилежному кінці якого був табір Вітряного Клану. Замуркотівши на радощах, Ранньоквітка забрала своє кошеня у киці-войовниці і поспішила вперед. Високозорий махнув хвостом — і троє вояків кинулись їй навздогін, коли вона повернула до лазу і зникла у глибині.

Провідник Вітряного Клану спинився, чекаючи поки решта Клану зайде під укриття кущів. Він повернувся до Вогнесерда і Сіросмуга, очі його сяяли.

— Мій Клан вдячний вам за допомогу, — нявкнув він. — Ви обоє показали себе вояками, гідними Зоряного Клану. Вітряний Клан повернувся до себе додому, а вам час повертатися до себе.

Вогнесерд відчув укол розчарування. Він хотів побачити, що Ранньоквітка влаштувалася в яслах зі своїм кошеням. Але Високозорий мав рацію. Не варто було затримуватися.

Високозорий знову заговорив:

— Довкола можуть бути ворожі патрулі. Одновус із Мертвоногом проведуть вас до Чотиридерева.

Вогнесерд схилив голову.

— Дякую, Високозорий.

Провідник покликав своїх вояків та віддав відповідні накази. Тоді знову перевів стомлений погляд на Вогнесерда.

— Ви неабияк прислужилися Вітряному Кланові. Передай Синьозірці, що ми ніколи не забудемо про те, що саме Громовий Клан повернув нас додому.