Эрин Хантер - Вогонь і крига

— Ми шукали вас, — нявкнув Вогнесерд, відчуваючи, як його голос рипить від напруги. — Синьозірка та інші провідники хочуть, щоб ви повернулися додому.

Голос провідника все ще був дуже обережний.

— У тих краях моєму Кланові тепер небезпечно, — нявкнув він.

Щось невловиме в погляді Високозорого шпигнуло Вогнесерда гірким жалем.

— Тіньовий Клан вигнав Зорелома, — нявкнув він. — Ніхто вам більше не загрожує.

Вояки позаду Високозорого нарешті зрушили з місця і перезирнулися. Коти Клану почали здивовано перешіптуватися.

— Ви маєте повернутися якнайшвидше, — наполягав Вогнесерд. — Тіньовий та Річковий Клани почали полювати на височинах. Ми бачили патруль Річкового Клану поблизу старого борсучого лігва, коли вирушали сюди.

Високозорий спалахнув:

— Але ж вони нікудишні мисливці!

А Сіросмуг додав:

— Здається, додому вони пішли голодні.

Високозорий із вояками замуркотіли від задоволення. Їхній добрий настрій підбадьорив Вогнесерда, але він бачив, як вони охляли. Для цього Клану дорога назад на височини буде довга і важка.

— Може, нам варто вирушити у зворотню дорогу разом із вами? — з повагою запропонував він.

Очі Високозорого спалахнули. Він, звісно, розумів, що це питання було просто тактовною пропозицією допомогти. Він незмигно дивився на Вогнесерда.

— Так, — зрештою відповів провідник. — Дякую.

Раптом Вогнесерд збагнув, що вони не відрекомендувалися.

— Це Сіросмуг, — нявкнув він, махнувши головою у бік друга. — А я Вогнесерд. Ми вояки Громового Клану.

— Вогнесерд, — замислено повторив Високозорий. Сонячне світло тепер щедро лилося крізь дірку в стелі, так що руда шубка Вогнесерда сяяла у тьмавому тунелі. — Це ім’я тобі личить.

Над ними прогуркотіла ще одна потвора. Вогнесерд і Сіросмуг здригнулися. Високозорий зачудовано глянув на них і махнув хвостом. Певно, це був сигнал, бо шеренга вояків позаду нього відразу ж розімкнулася.

— Вирушаймо негайно, — оголосив він, підводячись.

— Усі в достатньо гарній формі для подорожі? — запитав Високозорий, коли вояки почали снувати поміж королев і старійшин.

— Усі, крім кошеняти Ранньоквітки, — відповів крапчастий бурий вояк. — Воно ще надто мале.

— Будемо нести його по черзі, — наказав провідник.

Коти Вітряного Клану вишукалися, готуючись до повернення додому. Їхні очі збуджено горіли від болю та виснаження. Плямиста королева делікатно тримала маленьке кошеня за складку шкіри на його шиї. Це маля ще ледве розплющувало очі.

— Готові? — перепитав Високозорий.

Чорний кіт із покаліченою лапою озирнувся на Клан і відповів за всіх:

— Готові.

Вогнесерд із Сіросмугом розвернулися і рушили назад до входу в тунель, де й чекали, поки Вітряні коти повилазять назовні, зболено кліпаючи від сонячного світла. Деякі старійшини так довго кліпали і так сильно кривилися від блідого сонця, що Вогнесерд подумав: «Скільки ж це часу вони не виходили на світло?» Високозорий вийшов із тунелю останнім і прошкандибав на початок процесії, ставши на чолі Клану.

— Вести вас тим шляхом, яким ми прийшли? — запитав його Вогнесерд.

— А це безпечно? — невпевнено промуркотів Високозорий. Вогнесерд знову побачив острах в очах провідника.

— Сюди ми дісталися без проблем, — відповів Сіросмуг.

Високозорий рішуче махнув хвостом, ніби відмітаючи будь-які сумніви.

— Гаразд, — оголосив він. — Ти підеш зі мною, Сіросмуже. Покажеш дорогу. Вогнесерде, рухайся позаду Клану. Скажеш воєводі, якщо побачиш якусь халепу.

— А хто з них воєвода? — запитав Вогнесерд. Високозорий показав головою на чорного кота.

— Мертвоніг, — нявкнув він.

На звук свого імені вояк повернувся і прищулив вуха.

Вогнесерд схилив голову на знак привітання. Тоді покинув Сіросмуга з Високозорим і приєднався до решти котів.

Коли Клан проходив попід аркою Громошляху, Вогнесерд усе ще відчував сморід вогню, але Двоногів ніде не було видно. Сіросмуг вирушив прямісінько до тунелю, в якому вони з Вогнесердом перебули ніч. Високозорий увійшов першим, а от Вогнесерд чекав позаду, аж поки весь Клан не зник усередині. Залишився тільки Мертвоніг.

— Ти певен, що він виводить на світло? — обережно нявкнув чорний кіт.

— Він просто проходить попід Громошляхом. Ви що, ніколи не користувалися цим проходом? — здивовано запитав Вогнесерд.

— Якщо вже наші вояки перетинають Громошлях, вони прагнуть бачити, куди йдуть, — прогарчав Мертвоніг.