Бекс Хоґан - Острови шторму та смутку. Гадюка

Та не встигаю стати на ноги, як він опиняється навпроти мене — в одній руці абордажна шабля, у другій — кинджал. Я ж обеззброєна. Він робить випад до мене, і я швидко ухиляюся. Хапаю з бочки забутий кимось шматок ланцюга й туго натягую його, щоби блокувати міцні удари. Аж іскри летять, коли сталь вдаряється об сталь, і я чую, як над нами кружляє Пазур, вереском протестуючи проти цього безладдя.

— Ти — моє гірке розчарування, — шипить Адлер, поки я відбиваю його атаку. — Ґрейс так нічому тебе й не навчила.

Одна лиш згадка її імені наново запалює мою до нього ненависть, і коли він на секунду відводить руку, я випускаю один край ланцюга і хльостаю ним з боку в бік. Тепер вже Адлер має відбивати удари смертоносного металу.

— Вона навчила мене якраз достатньо, щоб стерти тебе в порошок, ти, брехливий, підступний, кровожерливий покидьок! — я видихаю і рівно на останньому слові вибиваю кинджал з його руки.

На обличчі Адлера з’являється відблиск непевності, а тоді він клацає пальцями. Відчуваю, що хтось наближається ззаду, і ухиляюся саме вчасно — шабля летіла прямісінько в мою голову. Очевидно, Чоук не змогла мені простити, що я перевершила її тоді, у палаці, тож атакує з нечуваним шаленством. Адлер, кланяючись, покидає арену бійки, натравивши на мене ще трьох Змій, і я пускаюся з ними в танок: стрибаю, кусаюся, наношу удари, спритно ухиляючись, коли приходить час захищатися.

— Ти ж не думала, що я гратиму по-чесному? — Адлер регоче, проте я не витрачаю час на відповідь, повністю зосередившись на противниках: розміщення, вага, кут нападу, їхні слабкі місця… Двоє з них легко знешкоджені — перелом руки та різкий удар прямісінько в трахею, але із кожним, покладеним мною на лопатки, Адлер додає ще по двоє — і тепер довкола мене крутяться вже півдюжини. І хоч поки що я самотужки відбиваюся, не певна, чи зможу перебити їх геть усіх, особливо якщо Адлер продовжуватиме залучати все нових і нових бійців.

Та раптом виявляється, що я вже не один у полі воїн. Поруч зі мною миготять дві шаблі, швидко усуваючи Чоук та Тернера з цього рівняння. Бронн та Рен відбивають напади всіх, хто наступає на мене. На якусь мить більшість екіпажу завмирає, ніби хтось ураз їх усіх заморозив.

— Рене?! — вигукує Адлер, ця зрада для нього — неприємний сюрприз.

— Вибачайте, Капітане, — ваш час минув.

Адлер заливається сміхом.

— Троє супроти п’ятдесяти? Ваші шанси геть нікудишні.

— Четверо!

Адлер розвертається і втуплюється в Тобі, що височіє на бізань-щоглі, — очевидно це він звільнив Бронна так само, як і мене. Адлер заходиться маніакальним реготом.

— Ой лишенько! Якщо вони переманили ще й тебе, то мені краще скласти зброю!

Хоч дехто з екіпажу глузує з Тобі, але далеко не всі. Напруга загострюється, наче лезо — і в повітрі витає аромат заколоту.

Мені потрібно переконати решту екіпажу перейти на мій бік. Мушу довести їм, що гідна їхньої відданості. Та якщо мені судилося стати Капітаном, недостатньо лише здобути повагу. Просто зараз вони повинні боятися мене більше, ніж Адлера.

— Можливо, нас лише четверо, та невже ти не бачиш, чого мені вдалося досягнути? — я дивлюся на Адлера, але насправді звертаюся до екіпажу. Це моя промова, і вона має бути на висоті.

— Гадаєш, ми опинилися тут випадково? Я заманила тебе в ці води. Ти тут тому, що цього захотіла я. Ти ой як недооцінив мене. Бріґс, Клів, Мілліґен — всі вони мертві через мене. Але ти все одно не побачив правду просто перед своїм носом. — Я роблю ефектну паузу, а тоді жестом вказую на воду: — Хижаки з’явилися не просто так, це ніяка не випадковість. Їх потрібно було викликати з темних глибин, задіявши магію та проливши кров. Здавайся! Бо інакше вони припливуть сюди за лічені хвилини і знищать нас усіх. Бо це моя магія, моя кров. Вони тут, бо так захотіла я!

Западає дзвінка тиша. Ніщо не лякає цих моряків так, як магія і хижаки.

— Ти брешеш! — вигукує Адлер. — Навіть тобі вистачило б клепки не викликати істот, які принесуть тобі вірну смерть. Та й зрештою, хіба ти спроможна на таке?

— Я ладна пожертвувати своїм життям, якщо це покладе кінець твоєму. Таким і був мій план. Я не боюся смерті, Адлере! А ти боїшся?

Він витріщається на мене, в його оці спалахує іскорка сумніву, а тоді він моргає — і вона зникає.

— Краще вже спустити дух, ніж здатися такому дівчиську, як ти!

— От і добре! Краще я тебе вб’ю, ніж подарую це задоволення хижакам, — цього разу я атакую першою.