Микол Остов - Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть

— Розгляну будь-які пропозиції, — попередив він.

— Шкода, що книга нічим не може нам допомогти, — з глибоким сумом констатувала Пейдж. — А чому б нам не спробувати якесь заклинання?

— Слушна думка, — погодилася Фібі і задумливо кивнула головою. На якусь мить вона замовкла, перебираючи в пам’яті підходящі рими: — Цілий, білий, милий…

— Думай, сестро, думай, — підбадьорила її Пайпер.

Раптом очі Фібі засвітилися ентузіазмом.

— Нумо, дівчата, візьмімося за руки і утворимо коло навкруг Лео!

Сестри так і зробили, передавши Ваята у надійні руки батька. Коли коло було утворено, Фібі заплющила очі і сказала, щоб сестри зробили так само. Задоволена їхньою готовністю виконати задумане, вона почала швидко декламувати:

Дівчата почекали трохи й обережно, одна за одною розплющили очі. О, диво! Перед ними стояв їхній янгол-хоронитель — цілий-цілісінький!

— Слава Богу! — вигукнула Пайпер, пригортаючи та обіймаючи Лео. — Таким ти мені більше подобаєшся — з руками та ногами.

— Так, краще мати чотири кінцівки, аніж дві, — погодився Лео, посміхаючись з полегшенням. — Однак мені дуже хотілося б знати, чому мене зрадили мої телепортаційні здібності.

— Напевне з тієї самої причини, через яку трапилися усі ті халепи останнім часом, — висловила припущення Пейдж.

— Та сама сила, що заволоділа будинком, заважає тобі вільно пересуватися у просторі. Чи принаймні деяким частинам твого тіла.

— Що ж робити, га? — спитала Фібі, явно спантеличена.

— Я маю божевільну пропозицію, — почала Пайпер. — А що, коли нам трохи поспати?

— Просто зараз? — з недовірою перепитала Фібі. — Зараз же тільки… — вона поглянула на годинник, — тільки восьма тридцять.

— Можеш дивуватися скільки завгодно, — зазначила Пейдж і широко позіхнула. — Пропозиція Пайпер є дуже доречною, бо я страшенно втомилася. Може, й дійсно на сьогодні досить?

— Згода. — Лео підійшов до купи простирадл і почав їх розкладати, намагаючись створити максимально можливий у таких умовах комфорт. — Завтра прокинемося зі свіжими головами і відразу ж візьмемося до роботи. — Схоже, він був дуже задоволений з того, що знову мав у розпорядженні усе своє тіло, а не якусь його частину.

— Що ж, бачу, я в меншості, — неохоче погодилася Фібі. — Може, мені просто не дуже хочеться ночувати на горищі?

— Та нікому з нас не хочеться, люба моя, — запевнила її Пайпер. — Але наразі горище — найбезпечніше для відпочинку місце.

— Разом нам буде безпечніше, — відізвалася луною Пейдж. — До того ж тут ми спатимемо під захистом «Книги таїнств»…

— Годі мене вмовляти, — невдоволено буркнула Фібі, заповзаючи під товсту ковдру і підтягуючи її аж до підборіддя. — А тут досить зручно і затишно, — зауважила вона, озирнувшись довкола. — Може, переставимо стільці та отой старий гардероб? — запропонувала вона. — Так у нас буде більше місця.

— Слушна думка, — зауважив Лео, збираючись виконувати пропозицію Фібі. — До речі, могло бути й гірше, — продовжив він, намагаючись вдавати оптиміста. — Трохи тіснувато, але й дійсно могло бути гірше.

— Ти що — хочеш наврочити біду? — саркастично поцікавилася Пайпер.

— Маєш рацію, — швидко погодився з нею Лео. — Забираю свої слова назад. Трохи тіснувато, але нічого — спати можна.

— Сподіваюсь, тут немає клопів! — напівжартома сказала Пейдж.

І вимкнула світло.

— Дехто не знав, що ми збираємося рано повкладатися, — напівіронічно, напівсерйозно сказала Пайпер, схилившись над ліжечком свого сина.

Малий плакав вже ледь не годину — спочатку потихеньку, а потім скигління перейшло у несамовитий вереск. Пайпер, намагаючись заколисати Ваята, носила його, чукикаючи, по горищі, Лео та сестри по черзі співали йому колискових пісень — але все марно. Малюк верещав дедалі сильніше, а його личко ставало дедалі червонішим.

— Маємо проблему, — зазначила Фібі. — Мій племінничок поволі перетворюється на помідорчик. Маленький сумний помідорчик. — Схилившись над Ваятом, який безутішно ридав на колінах матері, вона спитала: — Що таке, мій хлопчику? Скажи нам, що не так — і ми допоможемо тобі.

— Він не голодний, бо не так давно поїв, — розмірковувала Пайпер уголос. — Пелюшки йому міняти не потрібно, я щойно перевіряла.

— А я перевірила ще раз, — запевнила Пейдж. — Проблема явно не в нас і не в малому.

— Який жах! — роздратовано вигукнула Пайпер. — Не можу спокійно слухати, як він плаче! А якщо ми не розберемося, у чому справа, то всім нам буде непереливки цієї ночі.