Ли Бардуго - Королівство шахраїв

— Я мушу повернутися до церкви, — повідомив Каз. — Не знаю, що Рада збирається робити з Віланом.

— Іди, — підтримала його Ніна. — Ми зачекаємо тут на Матаяса.

— Будьте обачні, — порадив Бреккер. — Тримайте його подалі від чужого ока, поки не спуститься ніч. А куди йти потім, ви знаєте.

Каз зліз із човна з випивкою і знову зник у напрямку Церкви Бартеру.

Ніна не думала, що безпечно пропонувати Кувеєві вино, тому запропонувала йому трохи води і вмовила хлопця відпочити.

— Я боюся заплющувати очі, — пожалівся він.

Ніна випросталася, щоб зазирнути за край каналу й оглянути вулицю.

— Чому Матаяс так довго? Гадаєш, медик створив йому проблеми? — І тоді вона побачила, як він поспішає до неї через порожню площу. Фієрданець привітно підняв руку.

Ніна зістрибнула з човна й побігла до Матаяса, увірвавшись у його обійми.

— Дрюсьє, — прошепотів він їй у волосся. — З тобою все гаразд.

— Звісно, зі мною все гаразд. Це ти запізнився.

— Я думав, що не зможу знайти тебе серед бурі.

Ніна відхилилася.

— Ти дорогою зазирнув кудись, щоби перехилити чарочку?

Він торкнувся рукою її щоки.

— Ні, — сказав хлопець і поцілував Ніну.

— Матаясе!

— Я щось зробив не так?

— Ні, ти все зробив неймовірно. Але це я завжди цілую тебе першою.

— Нам слід це змінити, — запропонував він і завалився на неї.

— Матаясе?

— Нічого страшного. Мені потрібно було знову побачити тебе.

— Матаясе... ох, Святі. — Його пальто відхилилося, і Ніна побачила в хлопцевому животі вогнепальну рану. Його сорочка просякла кров’ю. — Допоможіть! — закричала вона. — Хто завгодно, допоможіть! — Але вулиці були безлюдними. Двері замкнутими. Вікна зачиненими. — Інеж! — крикнула Ніна.

Він був занадто важкий. Вони опустилися на бруківку, і Ніна обережно колисала Матаясову голову на колінах. Інеж уже бігла до них.

— Що сталося? — запитала вона.

— Його підстрелили. Ох, Святі, Матаясе, хто це зробив? — У них було так багато ворогів.

— Пусте, — озвався він. Його дихання лунало дивно й уривчасто. — Я хотів лише ще раз побачити тебе. Сказати тобі...

— Приведи Кувея, — наказала Марі Ніна. — Чи Каза. У нього є парем. Ти мусиш принести її мені. Я можу його врятувати. Я можу його зцілити. — Та чи було це взагалі правдою? Якщо вона проковтне наркотик, чи стане її сила такою, як була? Вона може спробувати. Вона мусить спробувати.

Матаяс навдивовижу сильно схопив її за руку. Вона була мокрою від його власної крові.

— Ніно, ні.

— Я зможу побороти її вдруге. Я можу зцілити тебе, а потім удруге побороти її.

— Не варто ризикувати.

— Варто ризикнути всім, — заперечила дівчина. — Матаясе...

— Мені потрібно, щоб ти врятувала інших.

— Кого інших? — розпачливо перепитала вона.

— Інших дрюскелле. Заприсягнися, що ти принаймні спробуєш допомогти їм, змусиш їх прозріти.

— Ми поїдемо туди разом, Матаясе. Будемо шпигунами. Женя нас перекроїть, і ми поїдемо до Фієрди разом. Я носитиму всі потворні плетені камізельки, які ти захочеш.

— Повертайся додому, до Равки, Ніно. Будь вільною, якою ти маєш бути. Будь воїном, яким ти завжди була. Але збережи трохи милосердя до мого народу. Повинна існувати Фієрда, яку варто врятувати. Пообіцяй мені.

— Обіцяю. — Слова більше нагадували схлипування.

— Моє покликання — захищати тебе. Навіть після смерті я знайду спосіб це робити. — Матаяс міцніше стиснув Нінину руку. — Поховай мене так, щоб я зміг піти до Джела. Поховай мене так, щоб я міг пустити коріння й поплисти за водою на північ.

— Обіцяю, Матаясе. Я відведу тебе додому.

— Ніно, — сказав він, притискаючи її руку до серця, — я вже вдома.

Світло в його очах згасло. Груди під її руками застигли.

Ніна закричала, цей стогін вирвався з тієї темряви, де ще кілька хвилин тому було її серце. Вона потяглася до його пульсу, до світла й сили, якими був Матаяс. «Якби я мала свою силу. Якби я ніколи не куштувала парем. Якби я мала парем». Вона відчула довкола себе річку, чорні води смутку. Ніна кинулася в холод.

Матаясові груди здійнялися, тіло здригнулося.

— Повертайся до мене, — шепотіла дівчина. — Повертайся.

Вона могла це зробити. Вона могла дати йому нове життя, життя, народжене з глибокої води. Він не був звичайний чоловік. Він був Матаяс, її хоробрий фієрданець.

— Повертайся, — наполягала вона. Він дихав. Матаясові повіки стріпонулися й розчахнулися. Очі світилися чорним.

— Матаясе, — прошепотіла Серцетлумачниця, — скажи моє ім’я.