Ли Бардуго - Королівство шахраїв

Вілан зніяковіло потягнув униз рукав.

— Інеж — частина команди.

— Лише не переоцінюй це.

— Чому ні?

— Тому що для Каза практичніше буде продати Кувея за найвищу ціну з аукціону і геть забути про Інеж.

— Він не зміг би... — Вілан раптово змовк, і в його рисах проступило вагання.

Ніхто з них насправді не знав, зміг би Каз чи ні. Часом Матаяс замислювався, чи впевнений у цьому сам Бреккер.

— Гаразд, Казе, — озвалася Ніна, стягаючи черевики й ворушачи пальцями ніг. — Якщо вже йдеться про всемогутні плани, чому б тобі не припинити медитувати над мапою та не розповісти нам, у що ми збираємося вплутатися.

— Я хочу, щоб ви зосередилися на тому, що нам доведеться утнути наступної ночі. Після цього отримаєте всю інформацію, яку захочете.

— Направду? — перепитала Ніна, підтягуючи корсет. На оголене плече просипався пилок одного з ірисів. Матаяс відчув непереборне бажання витерти його своїми вустами. «Він, імовірно, отруйний», — суворо сказав собі хлопець. Мабуть, йому варто прогулятися.

— Ван Ек обіцяв нам тридцять мільйонів крюґе, — нагадав Каз. — Саме цю суму ми збираємося отримати. І ще один мільйон на видатки, заради цікавості та й просто тому, що ми можемо.

Вілан розламав крекер навпіл.

— У мого батька не валяються так просто тридцять мільйонів крюґе. Навіть якщо зібрати докупи всі його активи.

— Тоді тобі доведеться від нас піти, — озвався Джаспер. — Ми знаємося лише зі зганьбленими спадкоємцями найбільших статків.

Каз випростав хвору ногу й повільно напружив ступню.

— Якби Ван Ек мав під рукою такі гроші, ми б просто пограбували його замість того, щоб спершу вдиратися до Льодового Двору. Він міг запропонувати таку велику винагороду лише тому, що стверджував, наче Торговельна Рада візьме її з міських резервів.

— А як щодо тієї скриньки, повної купюр, яку він притяг із собою до Велльґелуку? — поцікавився Джаспер.

— Фальшивка, — з огидою в голосі відповів Каз. — Напевно, просто якісна підробка.

— Тоді як ми отримаємо свої гроші? Пограбуємо місто? Пограбуємо Раду? — Джаспер сів рівніше і нетерпляче забарабанив руками по столу. — Обчистимо дванадцять сейфів за ніч?

Вілан посовався на стільці, і Матаяс помітив у виразі його обличчя занепокоєння. Хоча б хтось у цій банді негідників неохоче скоював злочини.

— Ні, — заперечив Каз. — Ми збираємося вчинити, як крамарі, та дозволити ринкові попрацювати на нас. — Він відкинувся на стільці, поклавши руки на воронячу голову на верхівці свого ціпка. — Ми збираємося забрати Ван Екові гроші, а потім — його репутацію. Ми збираємося впевнитися, що він ніколи не зможе повернутися до бізнесу ані в Кеттердамі, ані десь у Керчу.

— А що буде з Кувеєм? — запитала Ніна.

— Коли роботу буде виконано, Кувей, а також усі інші бранці, гришники й молодики, позбавлені спадщини, за чию голову призначили чи не призначили винагороду, можуть залягти на дно десь у Південних Колоніях.

Джаспер насупився.

— А де будеш ти?

— Залишуся тут. У мене є ще чимало справ, які потребують моєї присутності.

Хоча Казів тон був невимушений, Матаяс почув у його словах похмуре передчуття. Він часто дивувався, як люди виживають у цьому місті, але було вірогідно, що Кеттердам не переживе Каза Бреккера.

— Зачекай хвилину, — втрутилася Ніна. — Я гадала, що Кувей вирушить до Равки.

— Чому ти так гадала?

— Коли ти продавав свою частку «Воронячого клубу» Пецці Роллінзу, то попросив його надіслати звістку до равканської столиці. Ми всі це чули.

— Я подумав, що це прохання про допомогу, — погодився Матаяс, — а не запрошення на торги. — Вони ніколи не обговорювали можливості віддати Кувея Равці.

Каз розглядав їх із якимось радісним здивуванням.

— Ані те, ані інше. Сподіватимемося, що Роллінз такий самий легковірний, як ви двоє.

— Це була пастка, — застогнала Ніна. — Ти просто відвертав увагу Пекки Роллінза.

— Я хотів, аби Пецці Роллінзу було чим зайнятися. Матимемо надію, що його люди намагаються розшукати наші равканські контакти. І знайти буде непросто, зважаючи, що їх не існує.

Кувей відкашлявся.

— Я хотів би поїхати до Равки.

— Я хотів би плавки, обторочені соболиним хутром, — підтримав його Джаспер, — але ми не завжди можемо мати те, чого нам хочеться.

Між Кувейовими бровами з’явилася глибока зморшка. Вочевидь, вони дісталися межі його розуміння керчинської та перетнули її.

— Я хотів би поїхати до Равки, — повторив він упевненіше.