Светлана Горбань - Зодчий із пекла

Маринка не розуміє хвилювання матері, згоряє від цікавості, обидві сердяться.

Кінчев каже Колі Власенку:

— Про всяк випадок візьми розписку про невиїзд у всіх причетних до справи.

Той чеше спину й запитує:

— А кого вважатимемо причетними?

— Всіх, хто був у будинку. І охоронців.

— І господарку?

Телефон Кінчева грає бадьору мелодію, він виймає його, відповідаючи Миколі:

— Її — в першу чергу.

Леся Монтаньоль повільно йде у бік спальні для VIP-гостей. Посередині залу зупиняється. Звертає до рояля, тихо закриває над чорно-білими клавішами кришку.

Раптово здригається й застигає, затуляючи долоньками рота. В очах блищать сльози. Плечі починають дрібно-дрібно труситися.

Кінчев відключає телефон і зітхає:

— Так, дедалі то гірше! Миколо, я тут з практикантом залишуся, а ти бери всіх — і в гараж. У місті серійні пограбування таксистів почалися. Якісь двоє, озброєні ножем і пістолетом, сідають під виглядом пасажирів, відбирають увесь виторг. Таксиста викидають з кабіни. Їдуть на тому ж таксі, яке відразу ж потому кидають на одній із прилеглих вулиць.

— І скількох уже пограбували?

— Поки що двох.

— Гастролери, — скривившись, мовить Власенко, — їх уже й слід прохолов.

Кінчев, навпаки, настроєний оптимістично:

— На чому? На черговій пограбованій тачці? Ти зв'яжися з ДАІ, може, спільними зусиллями та по гарячих слідах…

— Ага, вони вже й не тепленькі, напевно… — Микола неквапливо йде до виходу.

Ігор Федорович Афанасьєв, бригадир охоронців особняка Ярижських, проводить в «сторожці» виробничу нараду з Дмитром Дукою й Борисом Цокотюхою.

— Панчук раніше, ніж через два тижні на ногу не встане. Та й то… Самі знаєте. Я, звичайно, з хазяйкою переговорю… Як воно тепер буде. А поки зробимо так: ти, Боря, сьогодні відчергував, ідеш відсипатися. Завтра з восьми — сюди знову. Уночі я побуду з Дімоном. А там подивимось.

Він обводить поглядом двох підлеглих і зітхає:

— Да-а-а, хлопці. Вляпалися ми в дірьмо… Можна сказати, по самі ніздрі. Коли ще розсьорбаємо… З міліцією тільки зв'яжися!

— А ми-то причому? — гнівається Дука.

— Ти, мій милий, хазяїна не вберіг. Який платив тобі — і не мало платив. Він тобі, можна сказати, життя своє довірив. А ти…

Усі троє пригнічено дивляться в підлогу.

Кінчев сидить напроти практиканта Шермана, говорить, дивлячись просто в очі:

— Я розумію, що це дуже серйозна справа, Мишко. Але мені потрібно залишитися тут. Інтуїція підказує, що потрібно. Ще раз усе перевірити. А ти тільки переговориш з цією дівчинкою, яку намагалися зґвалтувати. Обов'язково в присутності матері. Якщо хоч щось пам'ятає — обох у відділення й спробуйте скласти фоторобот. І все, що накопаєш, — негайно черговому. Далі дійте по обстановці. Якщо щось іще — негайно дзвони мені. Зрозумів?

Міша Шерман, сповнений свідомості значимості моменту й своєї головної ролі в розслідуванні нового злочину, підхоплюється, як тенісний м'ячик:

— Єсть! Зрозумів! Зробимо! Якнайкраще!

Кінчев знову тихо відповідає комусь по телефону:

— Дайте мені два дні. Тільки два дні… Так, сьогодні й завтра. Якщо післязавтра ранком я не розберуся в усьому, можете мене звільнити… Та як завгодно, хоч і службова невідповідність… Так, заяву напишу сам… Я не жартую, мені не до жартів… Мені важко поки що пояснити. Інтуїтивно відчуваю… Ні, ніколи ще не підводила… З ними ми розберемося теж, група вже працює… Обов'язково… Звичайно… До побачення.

Він натискає кнопку відбою й каже все ще освітленій мобілці:

— Ось так. Тепер відступати нікуди. Позаду — Москва.

Дістає з нагрудної кишені пакет з поясом Ярижської, посміхаючись дивиться на нього.

І була ніч… Самісінька її середина.

Відлунали чіткі запитання й команди, відлетіли за ними розгублені відповіді та плачі. Темрява, тиша. Нагорі мирно спали напоєні снодійними Леся та Ольга Іванівна. Міряла кроками периметр парку посилена двома міліціонерами охорона.

Кінчев дістав реквізовану в Щукіної низку ключів, намацав найдовший, відчинив підвал. Пішов униз.

Підошви його черевиків гулко гупали об каміння.

Він не ввімкнув електрики, натомість почав водити по стінах та підлозі широким променем кишенькового ліхтарика.

Жодних слідів пороху, павутиння, тління чи ще якогось недбальства. Ніби тут недавно ретельно прибирали.