Джон Толкин: Повернення короля

[26]

Як мовить Король, скіпетр був основною ознакою королівської влади в Нуменорі; так було і в Арнорі, де королі носили не корону, а лише єдиний білий коштовний камінь – Елендильмир, Зорю Елендила, – закріплений на чолі срібною стрічкою (див.: Володар Перснів , ч. 1, с. 252; ч. З, с. 143, 158, 307). Говорячи про корону (див.: Володар Перснів , ч. 1, с. 224, 316), Більбо, без сумніву, має на увазі Ґондор; Більбо, ймовірно, був добре обізнаний із історією Араґорнового роду. Вважають, що скіпетр Нуменору загинув разом із Ар-Фаразоном. Той, що вцілів – скіпетр Аннумінаса, срібний жезл Володарів Андуніє, – тепер, мабуть, є найдавнішим зі збережених у Середзем’ї витвором людських рук. Коли Ельронд передав цю річ Араґорнові, їй уже виповнилося п’ять тисяч літ (див.: Володар Перснів , ч. 3, с. 304). Форма корони Ґондору походить од нуменорського військового шолома. Попервах то і справді був звичайний шолом: кажуть, той самий, що його мав на собі Ісільдур під час Битви на Даґорладі (а шолом Анаріона роздробив пожбурений із Барад-дура камінь, який і вбив носія того шолома). Та у дні Атанатара Алькаріна цю частину обладунку замінили на прикрашений коштовностями шолом, яким і коронували Араґорна.

[27]

Див.: Володар Перснів , ч. 1, с. 291.

[28]

Див.: Володар Перснів , ч. 1, с. 14; ч. 3, с. 360.

[29]

Великий мис і оточена суходолом затока Умбар віддавна належали нуменорцям; але там було розташовано твердиню Людей Короля, названих згодом Чорними Нуменорцями, котрих Саурон привернув до себе й котрі понад усе ненавиділи послідовників Елендила. Після позірної Сауронової загибелі чисельність їхньої раси швидко зменшилась або ж вони змішалися з людьми Середзем’я, успадкувавши, проте, неослабну ненависть до Ґондору. Тож Умбар було захоплено дорогою ціною.

[30]

Бистриця.

[31]

Той закон (це ми дізналися від Короля) було ухвалено в Нуменорі, коли шостий король, Тар-Альдаріон, залишив по собі єдину дитину – доньку. Вона, Тар-Анкаліме, стала першою Королевою-Правителькою. Проте до неї діяв інший закон. По смерті четвертого короля, Тар-Елендила, на престол зійшов його син Тар-Менельдур, хоча його найстаршою дитиною була донька – Сильмарієн. Однак Елендил походить саме від Сильмарієн.

[32]

Ця назва означає «корабель, що залишає по собі довгий пінявий слід»: той острів мав форму, схожу на обриси велетенського корабля, з високим, зверненим на північ носом, об гострі скелі якого розбивалися пінячись води Андуїну.

[33]

Дала я надію дунедайнам, але собі її не залишила.

[34]

Див.: Володар Перснів , ч. 1, с. 425.

[35]

Ця ріка витікає зі західної частини Еред-Німрайсу і впадає в Ісен.

[36]

Дати наведено згідно з ґондорським літочисленням (Третя Епоха). Роки вказують на час народження та смерті.

[37]

Див.: Володар Перснів , ч. 3, с. 63, 76.

[38]

Див.: Володар Перснів , ч. 3, с. 412.

[39]

Адже її наручний щит розламався від удару булави Короля-Відьмака, проте і сам він зник – отак справдилися Ґлорфінделові слова, сказані задовго до Короля Еарнура: Король-Відьмак не загине від руки смертного мужа. Пісні Марки розповідають, що Еовин у цьому діянні допомагав Теоденів зброєносець і що він теж був не людиною, а півмірком із далекої країни, хоч Еомер і вшанував його в Марці й нарік Гольдвайном (Виночерпієм). [Цей Гольдвайн був ніхто інший, як Меріадок Чудовий, Господар Цапокраю.]

[40]

Див.: Гобіт , с. 52.

[41]

Див.: Володар Перснів , ч. 1, с. 404.

[42]

Чи звільнили з ув’язнення: але могло бути і так, що вона вже не спала, розбуджена Сауроновою злобою.

[43]

Див.: Гобіт , с. 27, 203.

[44]

Див.: Гобіт , с. 27.

[45]

Серед тих, хто пішов, були діти Траїна II: Торін (Дубощит), Фрерін і Діс. Торін, за ґномівськими мірками, був іще зовсім юний. Згодом стало відомо, що врятувалося більше представників Народу під Горою, ніж гадали спочатку: значна їхня частина пішла до Залізного Кряжу.

[46]

Азоґ був батьком Больґа; див.: Гобіт , с. 29.

[47]

Кажуть, що Торінів щит розколовся, тож він відкинув його, а натомість вирубав сокирою гілку дуба і тримав її в лівиці, щоби відбивати удари ворогів чи битися нею як палицею. Так він і отримав своє прізвисько.

[48]

Таке поводження з мертвими для ґномів було ще одним випробуванням, адже суперечило їхнім звичаям. Але на спорудження могил, як того вимагала традиція, вони витратили би багато років (адже ховали своїх мертвих тільки в камені, а не в землі). Тож ґноми вибрали спалення, щоби не залишати своїх рідних на поталу звірям і птахам чи оркам-трупожерам. Але ті, хто загинув при Азанульбізарі, залишили по собі славну пам’ять; і сьогодні будь-який ґном гордо скаже про одного зі своїх правителів: «То був спалений ґном», – і цього буде досить.