Владимир Аренев - Дитя песиголовців

Вона доїхала додому у напівсонному стані, поїла, запила пігулку, закуталася в ковдру. Будильник поставила на восьму, щоб усе встигнути.

Розбудила її Еліза.

— Вставай, — сказала, — школу проспиш.

Марта вигріблася з ковдр, подивилася на мобільний.

— Півсьомої?! Слухай, а раніше не можна було розбудити? В сенсі — вчора.

Еліза знизала плечима:

— Ти так солодко спала. Повинні ж ми інколи дозволяти собі відпочинок.

— Авжеж, — пробурчала Марта, — я так пану Ендервітцу й скажу: задачки не зробила, бо дозволила собі відпочинок.

Але якоїсь особливої злості навіть не було: чи тому, що Марта толком не прокинулася, чи через те, що вже відкрила смски, які прийшли вночі. Три від Віктора. Одна від Ніки. Одна від Пауля.

Вона вдягалася, розмовляла з Елізою і одним оком читала.

— Так і скажеш, — дозволила Еліза. — У твоєму стані взагалі мають з уроків відпускати. Будуть питання чи претензії — нехай твій пан Ендервітц особисто до мене звертається. Хто у вас, до речі, тепер класний керівник?

«Так і не вдалося з тобою поговорити: (((, — писав Віктор. — Але в школі зараз аврал, тож не дражнитимемо гусей. Звідси пропозиція: у тебе які плани на вихідні;)?»

— Класний? Пані Форніц, ти її не знаєш, здається. О, салат із креветками, супер! Але слухай, він же дорогущий?..

«Так, здогадуюся, що ти спиш, учора я ж тебе півночі тероризував. Прокинешся — напиши, будь ласка».

— Іноді, — сказала Еліза, — треба дозволяти собі маленькі слабкості.

— Слухай, можна я напряму? Якщо це спроби, ну, типу підштовхнути мене до того, щоб усе-таки переїхати… Тільки без образ, добре? Але я поки не готова, чесно.

«Розумію, що, найімовірніше, ти ще спиш. І взагалі — нечемно з мого боку так насідати. Навіть непристойно. Враховуючи, що я ще й твій учитель… Чорт. Знаю, знаю, не в тому ж справа. На думку спадає всяка нісенітниця щодо того, що я десь чимось учора тебе зачепив чи образив. Чи відлякав. Не знаю… Словом, я намагатимусь поки тебе не смикати, а якщо нічого такого — просто пиши. Чи якщо все-таки зачепив/образив, теж напиши, будь ласка. Чи — ні! Ні! Як тобі буде зручно, так і. В. В.»

— Жодних образ, — відмахнулася Еліза. Вона сиділа в коридорі, за столиком, і накладала макіяж. — Я взагалі-то теж люблю салат із креветками. А щодо переїзду — так, вирішити потрібно, і не затягуючи.

Вона помовчала — здійнявши підборіддя, накладала тіні. Марта скористалася паузою: долила собі чаю і, не дивлячись, надрукувала: «Вибач, прийшла й вирубилася, проспала як бабак. Вихідні наче вільні:). Субота???»

Потім прочитала, поміркувала, змінила суботу на неділю.

— Ти чула, що було вчора вночі, коли ви з батьком ходили до Штоца?

— Про обшуки? Ага, хтось неслабо так злив інфу. Гадаєш, це всерйоз? Ну, вони ж, серед іншого, накрили таких людей, які напевно відкупляться. Який тоді сенс?

— Гадаю, сенс є і все всерйоз. — Еліза підвела губи, сховала помаду, повернулася до Марти. — Але я про інше. Вчора біля Трьох Голів єгері знайшли тіло.

Марта ледве чай на себе не вивернула:

— Чиє тіло?

— Поки що невідомо: обличчя сильно знівечене, кишені порожні, жодних документів, нічого такого. Але знаєш… Тільки я прошу тебе: про це нікому ні слова, розумієш?

З Бударою, зрозуміла Марта, вона розмовляла з Бударою. Хоча клялася, що в них — усе. А ти повірила, наївненька.

— А мені ти навіщо розповідаєш? Ну, якщо високий рівень таємності й всяке таке.

Еліза зітхнула:

— Просто дослухай, гаразд? На шиї в нього висіла табличка. Картонна, саморобна… З написом: «Собаці собача смерть».

— Нічого собі! І це просто на площі? Там же поряд клітка із… ну, з бранцями.

— Бранці навряд чи захочуть допомогти єгерям. Але здається, вони нічого не бачили — та й не могли: тіло знайшли в одній із бічних вулиць. Розумієш тепер, навіщо я тобі розповідаю?

Марта згадала їхню недавню розмову. « Але за межу ще не переступили. Кров не пролилася. А коли проллється… »

— На твою думку, це початок… того, про що ти говорила? — Марта похитала головою: — Ні, я все розумію… але ж безглуздо! Один випадок — це ще не різня, не погроми. Ну, посилять патрулі, запровадять обов’язкову комендантську годину…

— Вже запроваджують, — спокійно повідомила Еліза. — Сьогодні оголосять. Так, мені вчора телефонував Будара. Хотів попередити.

— Останнім часом він, як на мене, тільки й робить, що всіх намагається попередити: мене, тебе, Штоца. І звідки в одній людині стільки доброти та турботи про ближніх?..