Владимир Аренев - Дитя песиголовців

Поверх афіш були наклеєні жовті стрічки з написом «Перші вихідні — безкоштовно!»

Сивий Ерік презирливо казав, що це замануха, причому безголова. По-перше, якщо ти вже подивився все на халяву, навіщо йти знову. По-друге, зараз в Ортинську мало хто захоче витрачати гроші на цирк: ціни ростуть, у ранкових новинах оголосили он про тимчасове (друге за місяць!) подорожчання бензину, хліба і мила, народ у магазинах затарюється і відкладає на чорний день, родаки жаліють грошей на кишенькові. Кому за таких умов потрібні клоуни з акробатами?..

Про Штоца ніхто ні словом, ні натяком не згадував. Принаймні — в присутності Марти.

Взагалі майже всі в класі робили вигляд, що її не існує — хто вдаліше, хто не дуже. Марта робила вигляд, що їй начхати.

На щастя, лишалася Аделаїда, яка цей безглуздий бойкот не підтримувала — та й, здається, просто не помічала. І ясна річ, Ніка — простодушна, життєрадісна, закохана Ніка.

— Ти тільки не казися завчасно…

— Чого б це мені казитися!

Ніка демонстративно підняла брову.

— Добре, добре. То чим ти хочеш мене не довести до сказу ?

— Я запросила Чепуруна і Стефа.

— Жартуєш?!

— Ніхто не змушуватиме тебе з ними розмовляти, хочеш — відмовчуйся. Але якщо раптом вирішиш помиритися, от тобі можливість. Нічого-нічого, можеш не дякувати.

— Баумгертнер і Міллер, ви вже сплели свої вінки для плакальниць?

Пані Форніц пройшлася вздовж рядів, зупинилася поряд з їхньою партою. Сьогодні — життя жорстоке — вона була замість Віктора, точніше — замість Штоца, який мусив замінити Віктора, оскільки минулого тижня Віктор заміняв Штоца. Словом, через всю цю катавасію клас знову втрапив у міцні драматургічні обійми Форніц — і тепер дружно працював над створенням реквізиту.

— Ми обговорювали, в якій черговості вплітати квітки. Ну, за квітковою абеткою, щоб краще відображали весь відчай плакальниць, які втратили своїх коханих.

— Блискуча ідея, Міллер. Сподіваюся, ви із Мартою поділитеся своїми висновками з усім класом — щоб вінки були зроблені в одному стилі й краще гармоніювали…

Марта просто шкірою відчувала сповнені доброзичливості й захоплення погляди решти. І всерйоз міркувала над тим, чи вийде провернути той же фокус, що колись спрацював зі Штоцем у роздягальнях спортзалу. Чи вдасться стерти з пам’яті пані Форніц зайве, змінити її спогади?

І цієї миті у двері постукали. На порозі постав Дзвін — із червоною пов’язкою чергового на руці й таким виразом на обличчі, наче щойно уздрів Діда Морозка у плоті.

— Пан Вакенродер хоче позбавити мене ще й цього уроку? — повернулася до малька пані Форніц. — Ще сьогодні зранку мова йшла тільки про два останніх, якщо я не помиляюся!

Дзвін вибачився і повідомив, що це пані завучка розпорядилася. Їй потрібні всі хлопці зі старших класів в актовій залі, негайно.

Вухастий Клаус негайно ж висунув версію про те, навіщо завучці вони потрібні. Та ще й у актовій залі.

Клас іржав, пані Форніц гнівалася, Дзвін терпляче стояв біля дверей і з усіх сил намагався не дивитися на Марту.

Марта хотіла провалитися крізь землю.

Хлопців відправили в актову, але до того пані Форніц повідомила, що докладе всіх зусиль, аби в них уроки не відміняли. І жодного цирку! Жоднісінького! Пан директор, бачте, піклується про те, щоби підняти дух школи, і це в наші нелегкі часи, — а вони вишкіряються! І з кого! Із завуча!

Марта слухала і далі згорала з сорому. За те, що раділа цьому свинству Клауса й із полегшенням думала: ну, хоч тему з вінками зам’яли.

Потім усіх повели до актової, хлопці там уже допомагали циркачам розвантажувати скрині з реквізитом, народ займав місця, нервово глузував, Марта вирішила, що от і випадок розпитати Ніку про Яромира Прекрасного, але — сюрприз-сюрприз! — тут з’явився іменнинник власною парсуною, чмокнув Ніку в щічку, привітався з Мартою і сів поряд.

— Ти як сюди потрапив? — здивувалася Ніка. Пакунок із подарунком для Яромира — обгорнутою в пістрявий папір коробкою з бантом — вона спритно засунула під Мартин стілець.

— Сьогодні раніше відпустили: менеджер дозволив, день народження все-таки. А у вас це надовго?

— Два уроки, — сказала Марта. — Клоуни, фокусники, дресировані тхорики. Для підняття бойового духу.

Яромир подивився на неї. Помітив сережки, і Марті здалося, що на мізерну частку миті вираз його обличчя змінився. Хлопець розгубився? Здивувався?

Та ні, певно, справді здалося.

— Фокусники — це круто, — сказав Яромир. — А коли я вчився, до нас у школу цирк ніколи не приїздив.