Робин Хобб - Учень убивці

Август розплющив очі.

— Скілл — це важлива…

— Знаю. Передай.

Август декілька разів вдихнув і заплющив очі. Через кілька хвилин розплющив їх.

— Він сказав слухати Регала.

— Все?

— Він був зайнятий і дуже незадоволений. Тепер залиш мене у спокої. Боюся, через тебе я пошився в дурні перед моїм королем.

Я міг би дати йому кілька дотепних відповідей, але відпустив його. Я сумнівався, що він узагалі намагався передати щось королю, тому сидів на кам’яній лаві й думав над тим, що нічого не досяг, а лише згаяв час. Я відчув спокусу використати Скілл, заплющив очі, вдихнув, зосередився й відкрився для Скіллу. «Шрюде, мій королю», — подумав я.

Тиша. Жодної відповіді. Гадаю, мені не вдалося. Я піднявся й пішов назад до палацу.

В обід Кеттрікен знову піднялася на поміст. Вона говорила такими ж простими словами, як і вчора. Тепер дівчина оголосила, що пов’язує себе з народом Шістьох герцогств. З цієї миті вона ставала його Жертовною в усіх справах, які від неї вимагатимуть. Вона подякувала власному народові, який виростив її і так добре до неї ставився. Кеттрікен знову нагадала, що їде в чужий край не через те, що не любить свій, а сподівається, що це принесе користь обом країнам. Поки вона спускалася, всі знову мовчали. Завтра вона повинна дати подружню присягу Веріті. Як я зрозумів, Регал з Августом стоятимуть по обидва боки Кеттрікен від імені Веріті й Август зв’язуватиметься з Веріті за допомогою Скіллу, щоб той зміг почути її слова.

День тягнувся дуже довго. Прийшла Джонкві й повела мене до Блакитних фонтанів. Я щосили намагався вдавати інтерес і бути ввічливим. Ми повернулися до палацу, де послухали менестрелів, обідали, а ввечері дивилися на витвори горян. Потому були виступи жонглерів та акробатів, собаки виконували трюки, а мечники показували свою майстерність у поєдинках. Навколо стояв блакитний дим. Багато хто розслаблявся, ходив замком і розмовляв з іншими, помахуючи мініатюрними курильницями перед собою. Я зрозумів, що це було святковою розвагою, так само, як для нас печиво з насінням каррісу. Але я уникав струмочків диму з курильниць: мені потрібно було зберегти свіжу голову. Чейд дав мені засіб, який дозволяє організму успішно переносити дію вина. Та я не знав, що допомагає від диму, і не звик до нього. Я знайшов куток, де було менше диму, і стояв, зробивши вигляд, що зачарований піснею менестреля, але спостерігав за Регалом через плече.

Регал розвалився за столом. Обабіч стояли мідні курильниці. Август стримано сидів трішки далі. Час від часу вони говорили: Август серйозно, а принц — із презирством. Я звідси не міг розчути, про що розмова, але по губах прочитав, що Август вимовив моє ім’я та слово «Скілл». Кеттрікен підійшла до Регала. Я помітив, що вона уникає струмочків диму. Регал довго говорив з нею, в’яло посміхаючись, а один раз торкнувся її руки та срібних перснів. Здавалося, він був з тих людей, які під дією диму ставали балакучими й починали вихвалятися. Кеттрікен трималася обережно, як пташка на гілці. Вона то підходила ближче й усміхалася, то відходила з серйозним обличчям. До неї підійшов Раріск і став позаду. Він швидко поговорив з Регалом, а потім узяв Кеттрікен за руку та кудись повів. Прийшов Севренз і наповнив курильницю Регала. Той скривив обличчя в дурній посмішці на знак подяки і щось вказав, обводячи рукою весь зал. Севренз засміявся й пішов. За мить з’явилися Коб і Роуд, щоби поговорити з Регалом. Август устав і роздратовано подався геть. Регал розсердився і послав Коба, щоб той привів його назад. Август повернувся, але неохоче. Регал насварив його. Август гнівно подивився на нього, а потім опустив очі й змирився. Як шкода, що я так далеко і не чую, про що вони говорять. Я відчував: вони щось готують. Можливо, це й не мало жодного стосунку до мене та мого завдання. Можливо. Але сумнів був.

Я знову перебирав у голові страхітливі факти і був упевнений, що втратив якусь важливу ланку. Хтозна, може, я йду хибним шляхом і сприймаю все надто серйозно. Можливо, найбезпечнішим рішенням буде послухатися Регала, а він хай потім несе відповідальність. Можливо, не варто гаяти час, а зразу ж перерізати собі горло.

Звісно, я міг би піти до Раріска і сказати, що, незважаючи на всі мої зусилля, Регал досі хоче його смерті, й попросити у принца прихистку. Врешті-решт, кому потрібен досвідчений убивця, який уже зрадив одного хазяїна?

Я міг пообіцяти Регалу, що вб’ю Раріска, але просто нічого не робити. Я ретельно обдумував це рішення.