Робин Хобб - Учень убивці

Отже, Регал збрехав королю Шрюду про здоров’я Раріска та його ставлення до Шістьох герцогств. Можливо, король Шрюд мені збрехав, передавши слова Регала. Або Раріск збрехав про свої наміри стосовно нас. Я подумав кілька хвилин і вирішив обрати перше припущення. Я знав, що Шрюд ніколи мені не бреше, а Раріск міг просто дозволити мені померти, не вдираючись до моїх покоїв. Отже…

Отже, Регал хотів, щоб Раріск помер. Чи ні? Якщо хотів, щоб Раріск помер, чому він виказав мене Кеттрікен? Можливо, це вона збрехала? Я обміркував цю можливість і відкинув її: Кеттрікен могла припустити, що Шрюд пришле вбивцю, але чому вона одразу звинуватила мене? Ні. Вона знала, як мене звати. І знала про леді Тайм. Отже…

Регал учора двічі сказав, що просив батька послати сюди леді Тайм. Але її ім’я він теж виказав Кеттрікен. Кого хотів насправді вбити Регал? Принца Раріска чи леді Тайм? Або ж мене після того, як буде викрито спробу вбивства? Яка йому від цього користь і від того весілля, яке він готує? Чому він наполягав на тому, щоб я вбив Раріска, в той час як це суперечило нашим політичним інтересам?

Мені треба було поговорити з Чейдом. Але я не міг. Треба було вирішувати це самому. Хіба…

Слуги знову принесли воду та фрукти. Я встав, одягнув свою незручну сорочку, штани, поснідав і залишив покої. Цей день нагадував учорашній. Святкування вже починало мені набридати. Я хотів використати час із вигодою, обстеживши палац, розпорядок дня та розташування приміщень. З’ясував, де покої Ейода, Кеттрікен та Раріска. Також ретельно оглянув сходи та опори, на яких трималися покої Регала. Я дізнався, що Коб спав у стайні, як і Барріч. Цього можна було очікувати, бо він не покине своїх баккіпських коней, доки не поїде з Джампі; але чому Коб спить там? Щоб справити враження на Барріча чи щоб стежити за ним? Севренз та Роуд спали у передпокої Регала, хоч у палаці приміщень не бракувало. Я спробував вивчити розташування та розпорядок вартових, але нічого не дізнався. А ще я постійно пантрував за Августом. Десь ближче до обіду зміг зловити його в той час, коли було відносно спокійно.

— Нам потрібно поговорити віч-на-віч, — промовив я. Він скривився й озирнувся, чи ніхто нас не чув.

— Не тут, Фітце. Можливо, коли повернемося до Оленячого замку. В мене є формальні обов’язки і…

Я очікував цього, відкрив долоню й показав булавку, яку король дав мені багато років тому.

— Бачиш? Колись давно мені її дав король Шрюд. Він пообіцяв мені, що я маю лише показати цю булавку, і мене впустять до його покоїв, якщо мені треба з ним поговорити.

— Як зворушливо, — в’їдливо зауважив Август. — Навіщо ти мені це розповідаєш? Щоб справити на мене враження, який ти важливий?

— Мені потрібно поговорити з королем. Негайно.

— Його тут немає, — зауважив Август і повернувся, щоб піти. Я схопив його за руку.

— Ти можеш зробити це за допомогою Скіллу.

Він гнівно вирвав руку і знову подивився на мене.

— Я не можу і не став би цього робити, навіть якби міг. Ти гадаєш, що кожен, хто володіє Скіллом, має право турбувати короля?

— Я показав тобі булавку. Обіцяю, що він не вважатиме це клопотом.

— Не можу.

— Тоді я хочу поговорити з Веріті.

— Я не зв’язуюся з Веріті за допомогою Скіллу, доки він цього не зробить. Бастарде, ти не розумієш. Ти навчався, але тобі не вдалося. Ти гадки не маєш, що таке Скілл. Це тобі не гукати приятеля через усю долину. Це серйозна річ, яку варто використовувати лише для серйозних речей.

Він знову відвернувся.

— Повернися, Августе, або шкодуватимеш, — промовив я, щосили намагаючись залякати його. Це була порожня погроза, бо я не міг ніяк змусити його шкодувати; хіба що поскаржитися королю.

— Шрюду не сподобається, що ти знехтував його знаком.

Август повільно обернувся, сердито дивлячись на мене.

— Добре. Я зроблю це, але пообіцяй, що в разі чого відповідатимеш ти.

— Обіцяю. Ходімо в мої покої, щоб ти міг зв’язатися з королем.

— Хіба немає іншого місця?

— Можемо піти до тебе, — запропонував я.

— Ще гірше. Зрозумій мене правильно, я не хочу, щоб хтось бачив, як ми спілкуємось.

— Зрозумій мене правильно, паненя, але я теж.

У дальній тихій частині трав’яного саду Кеттрікен Август сів на кам’яну лаву й заплющив очі.

— Що я повинен передати королю?

Я замислився. Я всіх заплутаю, якщо Август не знатиме про справжню проблему.

— Передай, що принц Раріск наразі в доброму здоров’ї і ми всі сподіваємося, що він доживе до глибокої старості. Регал досі хоче передати йому подарунок, але я не думаю, що це доцільно.