Диана Джонс - Зачароване життя

— Я згоден із тобою — це нелегко, — сказав Крестомансі. — Але напевно, це і є природа магії. Приблизно те саме відбувалося зі мною. Я теж не вмів чаклувати і не міг нічого з цим зробити. Однак через деякий час виявилося, що в мене дев’ять життів, і я втрачав їх так швидко, що цього не могли не помітити. Лише тоді я дізнався, що повинен стати наступним Крестомансі. Це приголомшило мене, адже я не міг накласти навіть найпростішого закляття. Отож мене віддали до старого вчителя, який і мав пояснити, чому мені не вдається чаклувати. Той побачив мене і одразу закричав:

— Вийми все зі своїх кишень, Чанте! Я зробив так, як він мені велів, і витягнув срібний годинник, шилінг, шість пенсів, срібний ланцюжок — подарунок хрещеної, срібну шпильку і срібну зубну пластинку. Тоді зі мною почали відбуватися неймовірні речі. От, наприклад, дах вчительського дому цього дня відлетів у далекі краї, немов пташки у вирій.

— То срібло справді погано впливає на вас? — мовила Джанет.

— Авжеж, — сказав Крестомансі.

— Свята правда, мій бідолашний чоловік, — сказала Міллі, усміхаючись йому. — Це так незручно. От хоча би гроші: він може тримати при собі фунтові банкноти або мідяки.

— Якщо тато нам видавав гроші, то ми отримували їх мідними пенні, — сказав Роджер. — Уявіть шістдесят пенні у своїй кишені.

— Найважче, звичайно, поїсти, — засміялася Міллі. — Він безсилий, коли у його руках виделка та ніж. Ґвендолен частенько цим користувалася, щоб чинити капості.

— Дурниці! — відповіла Джанет. — Чому ви досі не користуєтеся столовими приборами з нержавійки?

Міллі й Крестомансі здивовано переглянулися.

— Я ніколи про це не думала, — сказала Міллі. — Джанет, любове моя, як добре, що ти з нами!

Джанет подивилася на Кета й засміялася. І Кет, якому досі було самотньо і хотілося плакати, теж усміхнувся.