Диана Джонс - Дев’ять життів Крістофера Чанта

— Крістофере, це мій брат, — радісно сказала Матуся. — Твій Дядько Ральф.

Матуся вимовила це як Раф. І минуло більше року, перш ніж Крістофер зрозумів, що це було ім’я, яке читається як Ральф.

Дядько Ральф цілком захопив його уяву. Найперше — він курив сигару. Запахи будуара змінилися, змішалися з густим димом, схожим на фіміам, і Матуся не заперечувала, а навіть принюхувалася. Лише цього було досить, щоб показати, що Дядько Ральф неповторний. Ще він був вбраний у твідовий костюм, різкий та ядучий, майже лисячого кольору, трохи вільний тут і там, але який чудово пасував до темно-лисячого волосся Дядька Ральфа і його яскраво-лисячих вусів. Крістофер рідко бачив чоловіків у твіді або без бакенбардів. Це навіть більше переконало його, що Дядько Ральф був кимось особливим. Як останній штрих — Дядько Ральф усміхався йому, як сонечко в осінньому лісі. Це була така принадна усмішка, що Крістоферове обличчя мимохіть заясніло у відповідь.

— Привіт, друзяко, — сказав Дядько Ральф, випускаючи блакитний дим над лискучим матусиним волоссям. — Знаю, що це не найкращий спосіб зазнайомитися з племінником, але я залагоджував сімейні оборудки і, боюся, мав учинити пару-трійку неподобств, наприклад, доправити тобі нову гувернантку чи вжити заходів, щоб ти пішов до школи восени. Ось тобі гувернантка. Панна Белл. Сподіваюся, ви ладнатимете. В усякому разі, цього досить, щоб пробачити мене.

Він так сонячно й весело усміхнувся Крістоферові, що той відчув раптовий напад захоплення. Як би там не було, Крістофер із сумнівом глипнув на Панну Белл. Вона теж подивилася на нього, і була мить, коли її примарна чарівність майже змогла себе виявити. Потім вона блимнула блідими віями і промурмотіла:

— Рада зустрічі, — голосом таким же невиразним, як і її одяг.

— Вона стане твоєю останньою гувернанткою, сподіваюся, — сказала Матуся.

Відтоді Крістофер завжди думав про Панну Белл як про Останню Гувернантку.

— Вона має підготувати тебе до школи. Поки я не збираюся нікуди тебе відсилати, але твій дядько каже… Хай там що, добра освіта важлива для кар’єри. І, правду кажучи, Крістофере, твій татко ускочив у найбільш дошкульну халепу із грішми — які, як ти знаєш, належать мені, а не йому, — і майже все втратив. Щастя, що я можу звернутися до твого дядька і…

— І раз вже звернулася, я у біді не покину, — сказав Дядько Ральф, швидко зиркнувши на гувернантку. Можливо, він мав на увазі, що вона не мала б це чути.

— На щастя, лишилося тільки відправити тебе до школи, і тоді твоя матуся трохи відхекається, поживши за кордоном. Їй сподобається. Еге ж, Мірандо? А Панна Белл дістане іншу посаду із зірковими рекомендаціями. І всім буде добре.

Його усмішка, повна тепла і довіри, осяяла усіх по черзі. Матуся засміялася і нанесла парфуми за вухами. Остання Гувернантка майже усміхнулася, тож примарна чарівність наполовину вигулькнула знову. Крістофер спробував вищиритися справдешньою чоловічою усмішкою, як у Дядька Ральфа, бо це здалося єдиним способом виявити величезне, майже безнадійне захоплення, що зростало у ньому. Дядько Ральф зайшовся золотим брунатним сміхом і завершив завоювання Крістофера, витягши із твідової кишеньки і віддавши племінникові нову яскраву шестипенсову монету.

Крістофер би краще помер, ніж витратив ці шість пенсів. Коли він переодягався, то перекладав монету до нової кишені. Це був інший спосіб висловити захоплення Дядьком Ральфом. Було зрозуміло, що той втрутився, щоб порятувати Матусю від зубожіння, і завдяки цьому став першим добрим чоловіком, якого зустрів Крістофер. І, на додачу до всього, він був першою людиною за межами Всюдинок, хто завдав собі клопоту говорити до Крістофера в такий дружній і відвертий спосіб.

Крістофер спробував захоплюватися і Останньою Гувернанткою теж, на честь Дядька Ральфа, але це виявилося не так просто. Вона була неймовірно нудна. Говорила спокійно і безбарвно, ніколи не підвищуючи голос, не виказувала нетерпіння, навіть коли він недотумкував щось в Усній Лічбі чи Левітації, які чомусь випустили з уваги попередні гувернантки.

— Якщо півтора оселедця коштують три з половиною пенси, Крістофере, — безрадісно пояснювала вона, — то це пенні, та ще пів пенні за рибину, та ще пів рибини. Скільки вийде за цілу рибину?

— Я не знаю, — казав Крістофер, стараючись не позіхати.

— Дуже добре, — спокійно казала Остання Гувернантка. — Ще раз подумаємо завтра. А тепер подивіться в це дзеркало і спробуйте підняти його в повітря на кілька сантиметрів.