Диана Джонс - Дев’ять життів Крістофера Чанта

Татко зазвичай накопичував записки, а потім відповідав на всі з неприхованим роздратуванням:

«Моя люба Мірандо,

Я буду курити, де мені заманеться, і робота цієї ледачої пралі — розібратися з наслідками. Але ж це ваша примха — найняти дурну неробу і грубу неотесу виключно для власного себелюбства і вигоди й жодною мірою не для мене. Якщо ви бажаєте, щоб я лишався на ваших посиденьках, спробуйте найняти кухарку, яка відрізняє бекон від підошви старого чобота й утримується від безперестанного дурного хихотіння».

Через Таткові записки служниці зазвичай ішли просто серед ночі.

Крістофер належно цінував відкриття, які отримував із цих записок. Татко чомусь здавався більш людяним, хоча й поводився так нещадно. Для Крістофера стало значним ударом те, що він віддалився від них із приїздом першої гувернантки.

Матуся послала по Крістофера. Вона заливалася слізьми.

— Твій татко цього разу перевершив себе, — сказала вона. — Це справа матері — наглядати за освітою власної дитини. Я хотіла, щоб ти пішов до хорошої школи, Крістофере. Це найважливіше. Але я не хочу силувати тебе до навчання. Я хочу, щоб зросло і твоє честолюбство. Але твій татко увірвався зі своїм незламним переконанням і діяв за моєю спиною, призначивши цю гувернантку, яка, знаючи твого Татка, неодмінно виявиться жахливою ! О моє нещасне дитя!

Крістофер усвідомив, що гувернантка була його першим кроком до того, щоб стати місіонером. Він почувався урочисто й збентежено. Але коли прийшла гувернантка, вона виявилася усього лиш безбарвною пані із запаленими очима, занадто стриманою, щоб говорити зі слугами. Вона затрималася тільки на місяць, Матусі на втіху.

— Тепер ми справді можемо почати твою освіту, — сказала Матуся. — Наступну гувернантку я вибиратиму сама.

Матуся казала це досить часто упродовж наступних двох років, адже гувернантки приходили і йшли, як і няні доти. Усі вони були безбарвними, стриманими панями, і Крістофер плутав їхні імена. Він вирішив, що головна відмінність між нянею і гувернанткою в тому, що остання зазвичай ридала, перш ніж покинути їх, — і це був єдиний час, коли гувернантка казала хоч щось цікаве про Матусю і Татка.

— Шкодую, що мушу зробити це з тобою, — схлипувала третя чи то четверта гувернантка. — Бо ти гарнюній маленький хлопчик, і хай навіть дещо відсторонений, але ж яка атмосфера в цьому домі! Щовечора, як він удома, — що, слава Богу, буває рідко, — я мушу сидіти з ними за обіднім столом у цілковитій тиші. І вона передає мені записку для нього , а він передає мені записку для неї . Вони розгортають записки і дивляться вовком спершу одне на одного, а потім на мене. Я більше не годна терпіти!

Дев’ята чи то десята гувернантка була навіть більш нестримана.

— Я знаю, що вони ненавидять одне одного, — шморгала носом вона. — Але вона не мусить і мене ненавидіти! Вона одна з тих, хто не терпить інших жінок! І вона — чаклунка, я гадаю. Я не впевнена, адже вона робить тільки дрібнички, а він щонайменше такий же сильний, як і вона . Він навіть може бути чародієм. Вони створили між собою таку атмосферу — не дивно, що слуги тут не затримуються! О, Крістофере, пробач за те, що кажу такі речі про твоїх батьків!

Усі гувернантки просили Крістофера пробачити їм, і він їм охоче пробачав, адже нині це була єдина нагода почути новини про Матусю і Татка. Від цього виникало якесь тоскне відчуття, ніби в інших людей бувають батьки, геть не подібні до тих, що в нього. Він також був упевнений, що назріває певна криза. Її прихований відгомін сягнув навіть шкільної кімнати, хоча гувернантка більше не дозволяла йому теревенити зі слугами.

Крістофер пам’ятав ніч, коли спалахнула криза, бо тої ночі він вирушив до Всюдинки, де чоловік під жовтою парасолею дав йому щось схоже на свічник із маленькими дзвіночками — такий прегарний, що Крістофер вирішив принести його додому. Він тримав його в зубах, поки дерся по скелях у Проміжку. На його втіху, свічник був у ліжку, коли він прокинувся. Але відчуття в домі були геть інші. Дванадцята гувернантка спакувалася і залишила їх просто після сніданку.

По обіді того дня Крістофера покликали до Матусиного будуара. Там на єдиному стільці зі спинкою сиділа нова гувернантка, одягнена у звичайний жахливий сіруватий одяг і в капелюшок — жахливіший, ніж зазвичай. Її безбарвні бавовняні рукавички були запхані у бляклу торбинку, а голова схилена, ніби вона була налякана чи затюкана, чи і те, й інше. Крістоферові вона здалася нецікавою. Вся увага в кімнаті зосереджувалася на чоловікові, що стояв за Матусиним стільцем, поклавши руку на Матусине плече.