Диана Джонс - Дев’ять життів Крістофера Чанта

Там було або тепліше, або холодніше, там були чудні дерева й чудернацькі будинки. В одних жили люди звичайні з вигляду, в інших мешкали такі, що мали шкіру червонясту чи голубувату й незвичні очі, але вони завжди були добрі до Крістофера. Щоразу, як він приходив у свої сни, починалися пригоди. У тих бурхливих пригодах люди допомагали йому тікати крізь льохи й дивні будівлі, а він допомагав їм полювати на небезпечних тварин або перемагати у війнах. У спокійних — знаходив нову й смачну їжу, а люди дарували йому іграшки. Більшість із тих іграшок він втратив, продираючись додому крізь скелі; спромігся принести лише сяюче намисто з черепашок, яке дали йому нетямущі панночки, бо повісив його на шию.

Крістофер приходив у Всюдинку, де мешкали нетямущі панночки, кілька разів. Там було синє море й білий пісок, в якому так зручно копирсатися і будувати замки. А ще там були звичайні люди, але їх Крістофер бачив лише здалеку. Нетямущі панночки наближалися і обсідали скелі над морем, щоб хихотіти з Крістофера, поки він будував піщані замки.

— О, клістоферр, — туркотали вони дитинними голосками. — Скажи, чому ти клістоферр?

І заходилися верескливим сміхом.

Це були єдині панночки, яких він бачив без одягу. Їхня шкіра була зеленавою, як і волосся. Крістофер чудувався, що нижче пояса в них були великі сріблясті хвости, які звивалися і скидалися, майже як рибини, а хвостові плавці вихлюпували на нього потужні водяні струмені. Йому ніяк не вдавалося їх переконати, що він зовсім не дивна тваринка, що зветься «клістоферр».

Щоразу, як він бував у цій Всюдинці, няня скаржилася на пісок у його ліжку. Крістофер швидко збагнув, що вона скаржиться голосніше, коли його піжама буває забрьоханою, вогкою й подертою після мандрівки через Проміжок. Тож він узяв запасний одяг із собою і залишав на скелястій стежці, щоб перевдягтися. Крістофер мусив оновлювати одяг щороку чи коли виростав з останнього подертого і брудного, але няні змінювали одна одну так часто, що жодна цього не завважила. Так само, як жодна не завважила дивних іграшок, які він за ці роки поприносив додому. Серед них був механічний дракон, морський коник, що насправді був флейтою, й намисто від нетямущих панночок, яке, якщо придивитися пильніше, виявилося низкою крихітних перлинок-черепів.

Крістофер думав про нетямущих панночок. Він роздивився ноги останньої няні й подумав, що її черевики достатньо великі, щоб приховати хвостові плавці. Але через ці спідниці ніколи не можна розгледіти якусь більшу частку панни. Він чудувався, як же вдається ходити Матусі та няні, якщо вони не мають ніг, а самі тільки хвостові плавці.

Крістоферу випала нагода дізнатися про це того ранку, коли няня одягла його в бридку матроску і повела униз сходами до вітальні. Його чекали Матуся й інші пані, а надто одна, на ім’я пані Баджет, яка нібито була Таткові двоюрідною сестрою. Вона дуже хотіла побачити Крістофера.

Крістофер втупився в її довгий ніс і зморшки.

— Матусю, вона відьма? — голосно запитав він.

Усі, окрім пані Баджет, яка зморщила обличчя ще більше, ніж раніше, вигукнули: «Шшшш, серденько!».

Але згодом Крістофер із полегшенням виявив, що усі, здавалося, забули про нього. Він тихенько ліг спиною на килим і почав перекочуватися від однієї пані до іншої. Коли його таки спіймали, він лежав під канапою, розглядаючи нижні спідниці пані Баджет. Крістофера з ганьбою витурили геть із кімнати, дуже розчарованого відкриттям, що всі пані мали великі товсті ноги, крім пані Баджет: її ноги були тонкі й жовтаві, як курячі лапи. Пізніше того дня Матуся запросила його до свого будуара.

— О, Крістофере, як ти міг ! — сказала вона. — Ми з пані Баджет щойно дійшли найголовнішого — вона згодилася навідувати мене. А тепер більше ніколи не приїде. Ти змарнував працю кількох років!

Бути Красунею, як вивив Крістофер, — важка праця. Матуся перед дзеркалом була дуже заклопотана за всякими слоїками і пляшечками з литого скла. А покоївка за тими матусиними блискучими кучерями була навіть більш заклопотана, набагато більш заклопотана, ніж будь-коли бувала Крістоферова няня. І йому стало так соромно, що він змарнував усю цю працю… Він узяв скляний слоїк, щоб приховати сум’яття.

Матуся різко звеліла йому поставити слоїк на місце.

— Розумієш, Крістофере, гроші — це не найважливіше. Гідне місце в Товаристві більш важливе. Пані Баджет могла допомогти і з тим, і з іншим. Чого ж іще, на твою думку, я одружилася із твоїм Татком?

Читать дальше