Анджей Сапковский - Відьмак. Кров ельфів

— Знаю, — відрізала вона, стискаючи кулаки. — Дуже добре знаю. А де отой весь Нільфгард? Не бачу тут такої країни. Не умістився він на цій твоїй мапі, чи що? Дай більшу!

— Гм-м… — Ярре почухав бородавку на підборідді. — Таких мап немає… Але я знаю, що Нільфгард десь далі, у південному напрямку… О, більш-менш сюди. Мабуть.

— Аж так далеко? — здивувалася Цірі, дивлячись на місце на підлозі, на яке він вказав. — Аж звідти вони прийшли? А дорогою здобули інші країни?

— Так, це правда. Вони підкорили Метінну, Маехт, Назаїр, Еббінґ, усі королівства на південь від гір Амелл. Королівства ті, як і Цінтру й Верхній Содден, нільфгардці називають зараз провінціями. Але Нижній Содден, Верден і Брюґґе їм не вдалося завоювати. Тут, над Яругою, війська Чотирьох Королівств затримали їх, перемігши в битві…

— Знаю, вчила те на історії. — Цірі ляснула по карті розкритою долонею. — Ну, Ярре, кажи про війну. Ми сидимо навколішки на політичній географії. Роби висновки, через аналогії чи через що захочеш. Я уся — слух.

Хлопець відкашлявся, почервонів, після чого взявся тлумачити, вказуючи на відповідні райони мапи кінчиком гусячого пера.

— Зараз кордоном між нами й захопленим Нільфгардом Півднем є, як бачиш, річка Яруґа. Це перешкода практично неподоланна. Вона майже ніколи не замерзає, а в дощову пору може нести стільки води, що річище її більше милі завширшки. На довгому відрізку, от тут, вона тече між урвистими, недоступними берегами, серед скель Магакаму…

— Країни ґномів і гномів?

— Так. А потім Яругу можна форсувати тільки тут, у нижній течії, у Соддені, і тут, у середній її частині, у долині Дол Анґра…

— І, власне, в Дол Анґра був той інци… інцидент?

— Зачекай. Я тобі, власне, тлумачу, що річку Яругу жодна армія зараз форсувати не в змозі. Обидві доступні долини, ті, якими з давнини марширували армії, мають сильні гарнізони й захист, як у нас, так і в Нільфгарді. Глянь на мапу. Дивися, скільки тут фортець. Зауваж, отут Верден, отут Брюґґе, тут острови Скелліґе…

— А тут, що тут? Оця велика біла пляма?

Ярре присунувся ближче, вона відчула тепло його коліна.

— Ліс Брокілон, — сказав він. — Це заборонена територія. Королівство лісових дріад. Брокілон також охороняє наш фланг. Дріади не пропустять нікого. Нільфгардців — також…

— Гм-м… — Цірі схилилася над мапою. — Отут Едірн… І місто Венґерберг… Ярре! Зараз же припини!

Хлопець різко відвів губи від її волосся, почервонівши, наче півонія.

— Я не хочу, щоб ти так мені робив.

— Цірі, я…

— Я прийшла до тебе із поважною справою, як чародійка до вченого, — сказала вона холодно й гордо, тоном, що точнісінько імітував тон Йеннефер. — Тож і поводься відповідно.

«Учений» зачервонівся ще сильніше, а обличчя мав таке дурнувате, що «чародійка» насилу стримала сміх, знову схиляючись над мапою.

— З усієї тієї твоєї географії, — сказала, — поки що нічого не випливає. Розповідаєш мені про річку Яруґу, але ж нільфгардці вже раз перейшли на другий берег. І що їм зашкодить зараз?

— Тоді, — Ярре кахикнув, стираючи піт, який раптом виступив у нього на чолі, — вони мали проти себе тільки Брюґґе, Содден і Темерію. А тепер ми — об’єднаний союз. Як у битві під Содденом. Чотири Королівства. Темерія, Реданія, Едірн і Кедвен…

— Кедвен, — гордо сказала Цірі. — Так, я знаю, у чому той союз полягає. Король Генсельт з Кедвену надає спеціальну секретну допомогу королю Демавенду в Едірні. Допомога та возиться у діжках. А коли король Генсельт підозрює, що з’явився зрадник, то вкладає у діжки каміння. Ставить пастку…

Вона урвала себе, пригадавши, що Ґеральт заборонив їй розповідати про те, що сталося у Кедвені. Ярре дивився підозріло.

— Справді? А звідки ти можеш про все те знати?

— Читала про те в книжці, написаній фельдмаршалом Пеліканом, — пирхнула вона. — І в інших аналогіях. Розповідай, що сталося у тій Дол Анґрі, чи як там вона зветься. А спершу покажи, де воно є.

— Отут. Дол Анґра — це широка долина, дорога, що веде з півдня до королівств Лирії й Рівії, до Едірну і далі до Дол Блатанна й Кедвену… А через долину Понтар до нас, до Темерії.

— І що там сталося?

— Дійшло до битви. Подейкують. Я небагато про те знаю. Але так казали в замку.

— Якщо дійшло до битви, — нахмурилася Цірі, — то це вже війна! То що ти оце мені розповідаєш?

— Не вперше дійшло до битви, — пояснив Ярре, але дівчинка бачила, що він стає усе менше впевненим у собі. — На кордоні дуже часто доходить до інцидентів. Але це не має значення.