Матвієнко Костянтин: Відлуння у брамі

Хлопець спробував поворухнутися, але паски, мов живі, відреагували на цей рух, міцніше притискаючи тіло до жорсткого ложа. Зовні воно нагадувало один із тих пристроїв для виконання смертної кари за допомогою отруйних ін’єкцій чи у газовій камері, що їх показують в американських фільмах. Товстун натиснув кнопку на бильці свого крісла, і верхня частина моторошного ліжка повільно піднялася. Тепер Олег напівсидів.

— Тобі, мабуть, недобре. Нічого, зараз минеться, — чоловік підхопився, дістав зі скляної шафи велику колбу і налив із неї в склянку темно-рожевої рідини. — Це слід просто випити.

— Не буду я нічого пити… — Олег лише зараз усвідомив, що йому дуже кортить пити.

— От зараз ми й побачимо, чи цей дослід був нарешті вдалим. — Людмила бридко розсміялася. Такого сміху від неї Олег ніколи не чув. Він здригнувся, під грудьми стало холодно і порожньо. Липкий страх паралізував мозок. Наступної миті хлопець відчув, як верхній пасок зісковзує з грудей.

— Бери і пий! — Чоловік підійшов до бранця, тримаючи у лівій руці пластикову склянку, а у правій — видовжений пульт, схожий на пристрій дистанційного керування телевізором. Олег зціпив зуби і заперечливо крутнув головою. Але наступної миті з жахом побачив, що його права рука сама собою потяглася до того питва. Чолов’яга засміявся, вишкіривши рівні й неприродно білі зуби. Він щось натиснув на пульті — і вже ліва рука хлопця піднялася, аби взяти склянку. Олег, подумки відчайдушно опираючись власним неслухняним рукам, таки узяв склянку і випив прохолодний, кислувато-солодкий напій. Спрага та біль трохи вгамувалися.

— Так, чудово! — короткопалий переможно поглянув на Людмилу. — Тепер перевіримо його здатність виконувати складніші дії. — Два інші паски звільнили тіло хлопця, але він продовжував напівлежати. — Ну що ж Ви, молодий чоловіче, — час уставати. — Рудань поманив його до себе. Олег спробував підвестися, але майже одразу впав — заніміли м’язи ніг. Скільки ж він був непритомний? — Думка майнула якось стороною, ніби він думав про когось іншого, майже незнайомого.

— Підводься, підводься. — Людмила подала його одяг. — Вбирайся.

Олег натягнув джинси та сорочку. Потім затерплі ноги самі понесли його до передпокою, де він колись давно, ніби у минулому житті, лишив барсетку. Дістав гребінець, почав розчісуватися перед дзеркалом. Його волосся, ще вранці коротке, помітно відросло і сплуталося, стало масним. Щоки вкривала щетина. Позаду у дзеркалі було видно, як рудий під схвальними поглядами Людмили натискає щось на пульті. Потім дистанційне керування перебрала вона, і Олег раптом кілька разів присів перед дзеркалом.

— Людо, це занадто дорога іграшка. Припини пустувати. Нам ще слід багато чого навчити цього новоспеченого гомункула [5] Гом у нкул, гом у нкулус (лат. homunculus) — в уявленнях середньовічних алхіміків керована істота, яку можна створити штучним шляхом, або перетворити на неї людину. . Нехай іде помиється, потім його слід добре нагодувати, а тоді він має подзвонити додому, щоб нашого курвалика, гляди, не почали шукати з міліцією.

— Не хвилюйся, Транихиїле, — звернулася Людмила до рудого за його сакральним, як він сам твердив, ім’ям.

— Я ж просив не згадувати цього імені при сторонніх! — смикнувся чоловік.

— Хіба тепер це не байдуже? — знизала плечима жінка.

— Гаразд. Слухай далі: цей пульт призначений лише для кількох механічних операцій, — чоловік вказав на прилад у руках Людмили. — Коли інсталюю в ньому програму, яку я назвав Порадником, управління здійснюватиметься за допомогою комп’ютера.

— Отак просто?

— Лише на перший погляд, — зиркнув з-під лоба Транихиїл. — Спочатку я мусив блокувати опір свідомості піддослідного спеціальним синтетичним наркотиком. Тоді, за допомогою моєї унікальної біоінформаційної речовини, — він самовдоволено всміхнувся, — адаптувати його нервову систему для сприйняття комп’ютерних програм. І наостанок — маю інсталювати саму програму в організмі Олега та провести її випробування. Лише тоді твій курвалик перетвориться на першу в світі людину-робота! Тобто, зробленого з зі справжньої живої людини, а не з якогось пацюка чи змії! — товстун переможно вказав пальцем на стелю. — Шкода, що його не можна буде пред’явити Нобелівському комітету. Програма незабаром сама налаштується на трансляцію всього, що бачить біоробот, але на перший час будемо вдовольнятися лише його описами на словах…