Костянтин Матвієнко - Відлуння у брамі

— А може, це просто навіжений парубок?.. — Гордій не встиг закінчити питання.

— Який ні сіло, ні впало вирішив одягнутим скупатися у холодній воді? Ні, він прийшов із цілком конкретною метою, але не із власної волі.

— Отже, комусь таки вдалося створити дієздатний зразок!

— Так. Він, вочевидь, діє під зовнішнім управлінням. Біоробот — це, Гордію, біоробот. На жаль.

— І що ми тепер маємо з ним робити?

— Подивимось. Якщо він дійсно створений за допомогою комбінації біохімії, електроніки та магії, шансів знову перетворити парубка… те, що колись було парубком, на людину — мало. Доведеться знищити, доки лиха великого не накоїло.

— Ми ж, Іване, раніше якось обходилися без убивств…

— Ми вперше зіштовхуємося із застосуванням надсучасних технологій для дистанційного управління зомбі, і це може бути поставленим на потік.

— Саме тому треба дослідити його, знайти вразливі місця — і зрозуміти, як боротися з біороботами. У випадку, якщо їхнє виробництво стане масовим.

— Біоробота не можна розібрати, аби поглянути, що ж у нього всередині. Ні, Гордію, у такій війні полонених не беруть. Єдиний спосіб знешкодити цю зброю — знищити.

— Але ж він сам, мабуть, не здогадується, що перетворився на нелюда.

— Це вже справи не змінює.

— Іване а, ти подумав, як до його страти поставляться Мстислав із Мечиславом? — не здавався Гордій, — ти ж виховував синів людьми…

— А мене, бачу, ти вже до нелюдів записав! Гаразд, коли буде бодай найменша надія на його порятунок — нехай живе, а коли ні, то… Зараз його надійно зафіксували. Щойно трохи оговтається від шоку — поглянемо, чи можна зарадити тим чарам.

— Та який там шок у робота?! — здивувався Гордій.

— Електричний, сам знаєш.

— Слухай, а чому ти гадаєш, що він створений саме за допомогою надскладної технології? Може, все простіше? Зварганили старим дідівським способом — за допомогою некромантії, вуду — та й годі.

— Ні, він точно раніше не був мертвим — його робили з живого та здорового. І здається, я знаю, хто. Вчора, через тих малих гопників-стажерів я не встиг з тобою поділитися одним міркуванням, тож давай обговоримо це зараз. Ти пам’ятаєш, років десь півтора тому в поле нашого зору потрапив такий собі Йосип Бланк? Приїхав до Дніпра з Німеччини, бізнес робити, але чомусь підозріло часто виникав там, де мали місце і наші інтереси.

— Щось пам’ятаю, але я тоді лише повернувся до України, мав багато клопотів із переїздом, а ти мене якось не дуже втаємничував…

— Про всяк випадок ми почали епізодично наглядати за Бланком. Він створював якісь фінансові піраміди, навіть заснував банк, намагався взяти в концесію кілька маршрутів пасажирських перевезень і ринок, але ці його наміри суворо припинили.

— Чужих до живих грошей, пасажирів і покупців наші бюрократи-депутати не пускають — самі годуються.

— Бланк вчащав до залишків Кодацької фортеці, до музею Яворницького та в інші місця, де велися і наші дослідження… І тут випадково з’ясувалося, що він таємно займається обладнанням якоїсь лабораторії. Приладдя для неї надходило з найрізноманітніших країн. І навіть митниця, всупереч своїй практиці зволікання з оформленням документів на вантажі, це обладнання пропускала без жодної затримки.

— Мабуть, за хабарі…

— Не без того. Ми дізналися, що коли облаштування лабораторії завершилося, до Дніпропетровська прилетів один чоловік, який оселився у пентхаусі башти на Дзержинського. Там, де розмістилася лабораторія.

— З’ясували, хто він? — запитав Гордій.

— Звуть його зараз Фьодар Россомахін, громадянин Росії. Тривалий час прожив у США під іменем Теда Россмана. У нас він нібито намагається заснувати дослідницький центр — бо, мовляв, тут усе дешевше, від харчів та робочої сили до сировини. І клімат хороший, хоча екологія просто вбивча. Але протягом року, а саме стільки Россман-Россомахін тут перебуває, він практично ні з ким зі вчених та дослідників не зустрічався. І взагалі веде самітницький спосіб життя. Майже єдиний виняток — така собі Людмила, ворожка, живе на Карла Маркса. З нею Россмана познайомив той самий Бланк. У телефонних розмовах, які нам вдалося перехопити, Бланк зрідка називав Россмана Транихиїлом, але той дуже сварився і вимагав, аби Йосип не згадував цього імені.

— Транихиїл, здається, один із містичних персонажів кабалістики, — зазначив Гордій.

— Незабаром після з’яви у Дніпрі цього «Транихиїла від кабалістики» у місті та околицях безслідно зникли кілька безпритульних підлітків. Усе виглядало так, нібито вони подалися шукати кращої долі до Києва або Одеси і там загубилися. Жодного тіла не знайшли, тож міліція кримінальних чи навіть розшукових справ не порушувала, та й заяви ніхто не подавав. У двох випадках точно відомо, що перед зникненням хлопці спілкувалися із Людмилою. Нещодавно ж наш козак — Остап, якого ми влаштували водієм до Бланка, аби тримати підозрілого комерсантав полі зору, — повідомив, що той з величезною пересторогою привіз до свого офісу якийсь невеликий предмет. Остап сказав: найбільше він нагадував звичайну пласку сталеву фляжку для коньяку чи віскі. Тримає цю бляшанку Бланк у портфелі, нещодавно придбаному в директорки музею Олени Блаватської. І з ним майже не розлучається.