Костянтин Матвієнко - Відлуння у брамі

Олег оком досвідченого знавця позирав на вродливих дівчат, які йшли йому назустріч цілими отарами — весняної пори на Дніпропетровській набережній їхня концентрація на метр квадратний найбільша в Україні. Підійшов був до ятки, де у холодильнику стояли пляшки та банки з пивом, але Порадник заборонив вживати алкоголь, — і хлопець, звісно, задовольнився морозивом. А от проти того, щоб випалити сигарилу Порадник не заперечував.

Пихкаючи ароматним димком, вони підійшли до мосту, який веде на Монастирський острів. Спочатку Порадник повів Олега до храму, що, наслідуючи знамениту церкву Покрови на Нерлі [6] Церква Покрови на Нерлі — чотиристовпна, з однією банею церква ХІІ сторіччя, що дивом збереглася донині у м. Володимирі в Росії. Її архітектурну подобу — церкву св. Миколая — спорудили на Монастирському острові у Дніпропетровську. , прикрашає високий мис. Потім — у протилежний бік, до нудистського пляжу. За кущами на пляжі парубок побачив кілька оголених постатей, серед яких лише дві — дівчина та хлопець спортивної статури — виглядали цілком естетично і природно на тлі свіжої зелені та блакитної води. Іншим ліпше було б не оголюватися.

Відзначивши це разом із Порадником, Олег за його наказом пішов до краю води. Щось дивне відбувалося із підселенцем: він раптом примусив парубка бігти до верхнього краю острова, тоді миттєво розвернув у зворотний бік. А потім…

Голі відпочивальники повибігали на берег й почали голосно репетувати та вимахувати руками, показуючи на воду.

— Людмило, йди сюди! — у голосі Транихиїла звучало здивування. — Дивися!

— Він що, купатися поліз? — жінка із подивом дивилася на екран монітора. — Так ніби рано ще — вода холодна.

— Програма-закляття має власну свободу волі, і вона веде його…

Цієї миті пролунав дзвінок мобільного. Транихиїл схопив трубку й почув голос Йосипа. Той захлинався жахом:

— Він хоче втопитися!!!

— Йосипе, біс Вас забирай, Олег не може втопитися чи якось інакше накласти на себе руки. Програма-закляття наділена базовим інстинктом виживання за будь-яку ціну. Поясніть, що відбувається! — гаркнув Транихиїл.

— Він прямо в одязі шубовснув у Дніпро й поплив на середину річки. Його вже зносить сильною течією. Ми не передбачали такого повороту подій і не маємо під рукою моторного човна чи катера, щоб плисти за ним.

— У ресторації «Леонардо» є гелікоптер. За будь-яку ціну умовте господаря, щоб він Вас…, ні, не Вас — мене — якомога швидше підняв у повітря. Ми відстежимо його рух згори. Твій екс-курваль узяв слід, — переможно вишкірив зуби Транихиїл.

Весняна вода була холодною, течія — стрімкою, але це не заважало Олегові ясно бачити перед собою мету — білий корабель, що стояв на якорі ближче до лівого берега Дніпра. Вже можна було прочитати назву судна, виведену золотавими літерами на борту, — «Спас». Порадник в Олеговій голові заходився нетерпляче підганяти його, але на фарватері течія різко посилилася і плавця почало зносити. Він скинув черевики, зірвав із зап’ястка барсетку, які стали заважати. Та намоклий одяг все одно тягнув хлопця у темну глибочінь. Дихання збилося, але Олег із останніх сил плив далі. Порадник спробував було підбадьорити його, але відчувалося, що знесилення хлопця лякає його дедалі більше. До судна лишалося із півсотні метрів.

Колись, у минулому житті, у минулій професії Олег добре засвоїв правило: паніка того, хто потопає — у жодному разі не повинна передатися рятувальникові. У крайньому разі, слід легким ударом примусити панікера втратити свідомість, а тоді непритомним тягти до берега. А що робити, коли той, кого готовий врятувати, хоча й ціною власного життя — сидить у тобі? Себе й рятувати. Та Порадник почав панікувати всерйоз, змушуючи Олега робити зайві рухи і втрачати ще більше сил. Парубок спробував перекинутися на спину, щоб трохи відпочити, але занурився під воду з головою. Відчайдушним ривком плавець спробував випірнути, але несподіваний вереск переляканого Порадника на мить паралізував волю. І саме цієї миті забракло. Коли здавалося, що хлопець вже дістався поверхні і може зробити ковток повітря, він на повні легені вдихнув… дніпрової води. Миттєвий спалах зеленого вогню у голові — і цілковитий морок. Останнє, що він почув, було несамовите виття Порадника.

— Програма-закляття припинила працювати! — скрикнув Транихиїл у своїй лабораторії. — Схоже, ми його втратили!..