Костянтин Матвієнко - Відлуння у брамі

— Придбав на… блошиному ринку…

— Казна-що! Покласти унікальний препарат до якогось старого непотребу, — лютився Транихиїл. — Трохи заспокоює те, що ми зможемо коригувати поведінку Олега у разі небезпеки для нього.

Людмила у своєму халаті кольору індиго пропливла лабораторією і, спершись на спинку шкіряного Транихиїлового крісла, зазирнула у монітор:

— А програма працюватиме без збоїв, її тандем з організмом відбувся?

— Зараз видно буде, — чоловік поглянув на шкалу інсталяції, яка показувала швидкість процесу. — Готово, — він поворушив мишкою і уп’явся очима в Олега. Той повільно розвернувся і неквапом рушив до передпокою.

Транихиїл аж спітнів від напруження, спостерігаючи за його діями. Парубок зупинився, немов щось пригадуючи, тоді упевнено підійшов до своїх модних черевиків і взувся. Уважно оглянув себе у дзеркалі, поправив зачіску та сорочку, поклав до барсетки пачку «Кінг Едвард» і взявся за ручку дверей. Та раптом зупинився й озирнувся, ніби щось шукаючи очима. Людмила простежила за його поглядом, взяла з туалетного столика флакон Олегового улюбленого парфуму і простягнула колишньому коханцеві. Парубок вдячно кивнув, побризкався — і мовчки залишив приміщення, щільно причинивши за собою двері. Вже на сходах, покопирсавшись у барсетці, переклав до кишені джинсів ключі від «Хонди» — як завше це робив перед виходом на вулицю.

Коли за Олегом зачинилися двері, Транихиїл полегшено зітхнув:

— Він, схоже, швидко відновлює побутові та соціальні навички. Тандем відбувся! Це дуже добре — мине трохи часу, й поведінку нашого біоробота неможливо буде відрізнити від поведінки пересічних людей. Так, Йосипе, тепер слухайте мене уважно! — Рудань обернувся до коротуна. — Ось кілька фотографій Олега. Роздасте їх Вашим охоронцям, нехай наглядають за хлопцем, але в жодному разі не підходять близько. Пересування об’єкта містом ми будемо відстежувати ще й за допомогою пристрою, схожого на GPS. На електронній карті Дніпропетровська буде видно, куди він прямує, тому немає потреби наближатися до парубка. Головне — не проґавити момент, коли робот візьме слід контейнера з біоінформаційною речовиною. Гадаю, ми зрозуміємо це зі змін у поведінці: він почне рухатися по прямій, максимально скорочуючи собі шлях до контейнера. З цієї миті він нагадуватиме божевільного, бо програма-закляття діятиме за власним алгоритмом, намагаючись якнайшвидше виконати завдання. Зрештою, він упреться в якусь стіну, двері чи іншу перешкоду й таким чином вкаже нам місце перебування контейнера. А от далі — вже справа Ваших охоронців. З моменту, коли ми знатимемо, де контейнер, я поверну Олега сюди, Ви ж, за допомогою своїх головорізів, подбаєте, щоб сюди повернувся і контейнер. І пам’ятайте, що препарат дуже дорого коштує, тому з можливими втратами з будь-чийого боку можете взагалі не рахуватися. Вам усе зрозуміло?

— Так! — товстун позадкував до дверей.

Коли клацнув замок, Людмила, з огидою глянувши на щойно зачинені двері, сказала:

— Про сейф він нам збрехав.

— Чому? — Тед підвів погляд над монітором.

— Ніколи не повірю, щоб він не перелічив грошей та коштовностей, знаючи, що його сейф відчиняли. Та й скажи: яким чином водій потрапив до офісу у неробочий час? Бреше Йосип, мов шовком шиє. Портфель із контейнером у нього поцупили в якийсь інакший спосіб.

— А може, він його сам привласнив?

— Ні, у цьому разі ми його більше не побачили б. Щось украсти в самого Шахсуварова — і нахабно лишатися в нього на виду? Для цього треба бути занадто сміливим і дурним водночас, а Йося ні те, ні інше!

Олег упевнено йшов набережною Дніпра. Він не розумів, куди й навіщо прямує, але достеменно знав — має важливу мету. Про це йому сказав Порадник.

Прокинувшись у лабораторії, парубок майже одразу збагнув, що у його тілі є ще хтось. Спочатку присутність підселенця була майже непомітна. Він виявляв себе лише у ненав’язливих порадах: «поглянь сюди», «візьми це», «піди туди»… Але Олег швидко усвідомив, що йому приємно, а головне — корисно слухатися невидимого друга. Коли хлопець робив те, що підказував невидимка, то фізично відчував радість і піднесення — кайф, одним словом. В Олега не було потреби думати, непокоїтися чи перейматися будь-чим. Він вважав, що сам вигадав це ім’я — Порадник. Сьогодні, після того, як Транихиїл почаклував над комп’ютером, Порадник сказав Олегові, що тепер вони завжди житимуть разом і що сенсом такого співжиття є Служіння. До Олега повернулися усі звичні бажання та настрої. Парубок став схожим на себе колишнього — курваля за викликом. «Тандем відбувся», — згадалися чомусь Транихиїлові слова. І він знав, що це дуже добре! Це суперово, і просто «вау!», коли у тобі одному насправді живе аж двоє. Це сила! Лише якийсь окраєць свідомості нишком, але твердо опирався цій ейфорії.