Корнелия Функе - Володар драконів

Коли він діставав із рюкзака чисту футболку, пальці його сягнули за сантиметр від голови Мухоніжки. Гомункулус ледве встиг пригнутися. За весь політ він вилазив із рюкзака, лише коли був абсолютно впевнений, що всі довкола сплять. Тоді він розправляв затерплі руки і ноги, ловив собі попоїсти мух і комашок, яких у цьому спекотному кліматі було, на щастя, задосить, а потім, за першого ж поруху когось із сплячої трійці, заповзав назад до свого сховища.

Він хотів якомога довше відтягнути ту мить, коли його виявлять. Надто вже він, чесно кажучи, побоювався Сірчаної шкурки та її споконвічної недовіри. Одного разу йому вдалося глянути на пластину з луски, яку дав професор Бену. Хлопчик зберігав її в торбинці, яку завжди носив на шиї. Мухоніжка зазирнув туди, коли Бен міцно спав. У торбинці був ще невеличкий малюнок, камінець, черепашка і трохи срібного пилу з печери василіска. Поза всяким сумнівом, пластина була з панцира його повелителя. На всьому світі лише Кропивник мав таку холодну і тверду на дотик луску. Коли Бен поворухнувся уві сні, гомункулус, здригнувшись, засунув пластину назад у торбинку і присів поруч із хлопчиком. Він робив так щоразу, коли троє мандрівників засинали. Він тихенько, дуже обережно, притулявся до плеча людського дитинчати і читав книжку, яку хлопчик, задрімавши, залишав поряд із собою відкритою. Це була книга, подарована Барнабасом Візенгрундом. Бен читав її кожного дня, аж поки у нього очі не злипалися. У ній було стільки цікавого!

Там було все, що відомо людям про єдинорога, водяників, крилатого коня Пегаса і гігантського птаха Рок, що годує своїх пташенят вівцями. Розповідалося в книзі також про фей, блукаючі вогники, морських змій і тролів.

Багато глав Мухоніжка пропускав — наприклад, про гірських гномів. Ці хлопці були йому добре знайомі. Але одного разу, коли під час перепочинку всі знову заснули, у жовтому мареві полуденного сонця Мухоніжка натрапив на главу про гомункулуса, істоту з плоті й крові, штучно створену людиною. Спочатку йому схотілося мерщій закрити книгу.

Він озирнувся. Бен щось бурмотів уві сні, Сірчана шкурка, як завжди, мирно похропувала, а Лунг спав як убитий.

Серце Мухоніжки скажено калатало, поки очі бігали по рядках. Так, звичайно. Про те, що він має серце, малюк знав без будь-яких книжок. Але на пожовклих сторінках розповідалося ще дещо. «Гомункулус живе зазвичай довше, аніж його творець». Це він так само знав. Натомість того, про що він прочитав далі, йому ще ніколи чути не доводилося. «За наявними даними, гомункулус може жити майже необмежену кількість років, якщо лише не прикипить усім серцем до людини. У таких випадках гомункулус вмирає в один день із людиною, яку полюбив».

— Овва! А ти навіть не підозрював! Запам’ятай це гарненько, Мухоніжко, — прошепотів сам до себе малюк. — Не віддавай своє серце нікому, якщо тобі дороге життя. Ти прожив уже дуже довго, довше, аніж усі твої брати, довше, аніж твій творець. Дивись, не здурій під старість, і не прив’яжись усім серцем до людини.

Він схопився і почав гортати книгу назад до того місця, на якому Бен залишив її відкритою. Потім глянув, чи високо сонце. Отже, пора представити господареві звіт. Уже два дні він перед ним не з’являвся. Щоправда, розповісти все одно не було чого.

Мухоніжка обернувся і подивився на людське дитинча. Завтра. Завтра вночі вони прилетять до ущелини джина. І якщо той справді знає відповідь, ту відповідь, якої його господар чекає вже більше ста років, то Кропивник, напевно, вирушить до Подолу неба, щоб нарешті знову пополювати всмак.

Мухоніжку пересмикнуло. Ні, про це він не хоче навіть думати. Яке його діло? Він всього лише чистильник панцира у свого повелителя. Він виконував розпорядження Кропивника від того часу, як вилупився з маленької кольорової колби, як курча з яйця. І зовсім не важливо, що він терпіти не міг свого господаря. Важливо лише те, що господар проковтне його, ані на мить не замислюючись, якщо він не принесе йому довгоочікуваної відповіді.

— Стеж за своїм серцем, Мухоніжко, — прошепотів гомункулус. — Іди й роби свою роботу.

Перед самим приземленням Лунга пильний Мухоніжка помітив, як неподалік зблиснула вода. Це була стара цистерна, якою вже давно ніхто не користувався, проте дорогоцінна дощова волога, як і раніше в неї збиралася. Гомункулус зібрався було негайно туди вирушити, як раптом відчув, що Бен прокидається. Мухоніжка швидше сховався за найближчим каменем.