Корнелия Функе - Володар драконів

— Справа в тому, що ми взагалі не мусили тут приземлятися, — сказав Бен. — Минулої ночі буря відтіснила нас на захід. Ось бачите? — він показав на золоту лінію, прокреслену Гільбертом Довгохвостим. — Ми повинні летіти за цим маршрутом. Але ж він не проходить через те село?

Барнабас Візенгрунд задумливо похитав головою:

— Ні, але ви зробите не такий вже великий гак. Вам треба буде відхилитися від маршруту всього лише на кілька сотень кілометрів на південь. На такому довгому шляху різниця буде непомітна. Щоправда, — професор спохмурнів, — у пошуках Подолу неба, як я вже сказав, Зібеїда вам допомогти не зможе — вона сама його шукала, але безрезультатно. Так, у цих пошуках… — Барнабас Візенгрунд похитав головою, — у цих пошуках вам, напевно, ніхто допомогти не зможе. Поділ неба — одна з найбільших загадок цього світу.

— Що ж, доведеться нам обшукати його весь, — сказав Бен, дбайливо складаючи мапу. — Облетімо кожен куточок у Гімалаях.

— Гімалаї дуже великі, мій хлопчику, — зауважив Барнабас Візенгрунд. — Ти навіть уявити собі не можеш, які вони великі, — він провів рукою по сивому волоссю і став паличкою малювати на посрібленій долівці ієрогліфи. Один із них був схожий на вузький розріз очей.

— Що він означає? — з цікавістю запитав Бен.

— Оцей? Він… — професор різко випростався і подивився на дракона. Лунг здивовано глипнув на нього.

— У чому справа? — запитав Бен.

— Джин! — вигукнув професор. — Джин із тисячею очей.

— Із тисячею? — пробурмотіла Сірчана шкурка, облизуючи миску. — Я не знаю нікого, хто мав би хоча б три.

— Слухайте! — професор схвильовано нахилився вперед. — Адже досі вам була сама лише шкода від того, що ви притягуєте інші казкові істоти, чи не так? Або, принаймні, ніякої користі.

Дракон похитав головою.

— А що, якби, — продовжував професор, — ви притягли істоту, яка допомогла б вам у ваших пошуках?

— І ця істота — джин? — поцікавився Бен. — Із тих, що сидять у пляшці?

Професор засміявся:

— Азіф навряд чи дасть посадити себе в пляшку, мій хлопчику. Адже він, аби ти знав, дуже могутній джин. Розповідають, що він здатний зробитися величезним, як місяць, і крихітним, як піщинка. Шкіра у нього синя, немов вечірнє небо. Вона вкрита тисячею очей, в яких відображається тисяча місць, які існують на світі, і кожного разу, коли Азіф моргає, у дзеркалі його зіниць відображається нова тисяча місць.

— Схоже, я воліла б ніколи з ним не зустрічатися, — пробурчала Сірчана шкурка. — І навіщо нам його викликати?

Професор знизив голос:

— Тому що цей джин знає відповіді на всі питання на світі.

— На всі? — недовірливо перепитав Бен. Барнабас Візенгрунд кивнув:

— Летіть до нього і запитайте, де розташовується Поділ неба.

Троє друзів переглянулись. Мухоніжка неспокійно совався у Бена на плечі.

— А де ми його знайдемо? — запитав Лунг.

— Вам доведеться відхилитися від маршруту, але я гадаю, що справа того варта, — професор розгладив мапу Гільберта Довгохвостого. — Це ось тут. Вам треба дістатися нижнього краю Аравійського півострова, — він провів пальцем по мапі:

— Якщо ви полетите вздовж шосе, що тягнеться узбережжям Червоного моря, на південь ось до цього місця, — він постукав нігтем по паперу, — де воно завертає на схід, то ви опинитеся біля ущелини Ваді Юмах. Вона така вузька і глибока, що на її дні сонце світить лише чотири години на день. І все ж таки там внизу ростуть гігантські пальми, а між стрімкими скелястими стінами біжить річка, навіть тоді, коли вся вода в окрузі пересихає під палючим сонцем. Саме там мешкає Азіф, тисячоокий джин.

— А ви самі його коли-небудь бачили? — запитав Бен. Барнабас Візенгрунд із посмішкою похитав головою:

— Ні, для мене він нізащо не з’явиться. Я не дуже його цікавлю. Що ж до дракона… — він подивився на Лунга. — Дракон — це зовсім інша справа. Лунг обов’язково приверне увагу Азіфа. А тобі, Бене, доведеться поставити йому запитання.

— Мені? — здивовано запитав Бен. Професор кивнув:

— Саме тобі. Азіф відповідає на запитання лише у тому випадку, якщо виконані три умови. По-перше, запитання мусить ставити людина. По-друге, це має бути питання, яке джинові ще ніколи не ставили. Якщо в Азіфа вже питалися про щось таке подібне, той, хто запитував, на все життя залишається слугою джина…

Лунг і Бен злякано перезирнулися.

— По-третє, — продовжував професор, — запитання повинно мати сім слів, не більше і не менше.

— Це вже занадто! — Мала кобольдиха схопилася, люто чухаючи свою шкурку. — Ні, ні, ні, це все нікуди не годиться. Зовсім нікуди. У мене свербить шкурка від самої лише думки про зустріч із тисячооким. Як на мене, нам краще просто летіти за маршрутом, який намалював цей задавака щур.