Корнелия Функе - Володар драконів

— Дякую, не треба, — прошепотів Мухоніжка, швидко схоплюючись.

Але в ту мить, коли він хотів вже було бігти по пилку, до підземелля спустився кам’яними сходами великий крук. Крукам Мухоніжка не дивувався. Чорнопері істоти були для Кропивника найстараннішими і найвірнішими шпигунами, хоч час від часу він зжирав котрогось із них. Але цього разу на спині в крука сидів ще й гірський гном. Взагалі-то ці дрібні створіння зазвичай не наважувались сюди зазирати. Навіть політуру для панцира вони не приносили самі, а передавали кимось із круків.

Спускаючись сходами вниз на спині крука, гном притримував руками криси свого величезного капелюха. Обличчя в нього розчервонілося від хвилювання. На останній сходинці він притьмом зістрибнув із чорного птаха і зробив кілька кроків убік. Кропивник на повен зріст простягся перед ним на долівці.

— Чого тобі треба? — невдоволено запитав господар Мухоніжки.

— Я його бачив! — вигукнув гном, шанобливо схиливши голову. — Я його бачив, ваше золоте сіятельство!

— Кого саме? — Кропивник із нудьгуючим виглядом почухав бороду. Мухоніжка підійшов до гнома і схилився над ним.

— Швидше переходь до суті справи, — шепнув він, — нічого очі долу тупити. Повелитель сьогодні в поганому гуморі, гірше не буває.

Гном притьмом схопився, підвів перелякані очі на Кропивника і вказав тремтячим пальцем на стіну навпроти.

— Ось такого, — пробелькотів він, — такого я бачив.

Кропивник озирнувся. На стіні висів килим, витканий людьми багато століть тому. Фарби його зблякли, але малюнок було ясно видно навіть у підвальній напівтемряві — він зображував срібного дракона, за яким полюють лицарі.

Кропивник підвівся. Його червоні очі грізно втупилися в гнома.

— Ти бачив срібного дракона? — голос його прокотився громом під стародавнім склепінням. — Де ти його бачив?

— На нашій горі, — пробелькотів гном. — Він прилетів сьогодні вранці, з кобольдом і людиною. Я одразу ж полетів верхи на круку сюди, щоб доповісти тобі. Ти даси мені за це пластину твоєї луски? Одну золоту пластину!

— Цить! — гаркнув Кропивник. — Мені треба подумати.

— Але ти обіцяв мені! — вигукнув гном. Мухоніжка відтягнув його вбік.

— Тихо, бовдуре, — прошепотів він йому на вухо. — У тебе що, під капелюхом взагалі голови нема? Радій, якщо він тебе не зжере. Краще залазь швидше на свого крука і спробуй забратися звідси живим-здоровим. Ти, мабуть, побачив просто велику ящірку.

— Ні, ні! — заволав гном. — Це був дракон! Луска в нього ніби викута з місячного сяйва, і він великий, дуже великий.

Кропивник застиг, дивлячись на килим, потім обернувся.

— Горе! — нарешті сказав він. — Горе тобі, якщо ти помилився! Я розчавлю тебе, як таргана, якщо ти марно потурбував мене.

Гном втягнув голову в плечі.

— Чистильнику панцира, ходи-но сюди! — рикнув Кропивник. Мухоніжка здригнувся.

— Пилка, господарю, пилка! — схопився він за голову. — Вже несу, йду, лечу!

— Забудь про свою кляту пилку! — гаркнув Кропивник. — Я маю для тебе важливішу справу. Рушай верхи на круку до тієї гори, звідки прибув цей бовдур. Перевір, що він там бачив. І якщо це справді дракон, розвідай, звідки він прилетів, і чому з ним людина і кобольд. Я хочу знати все, чуєш, все!

Мухоніжка злякано кивнув і побіг до крука, який все ще терпляче чекав на сходах. Гном ошелешено дивився йому вслід.

— А як щодо мене? — запитав він. — Як же я повернуся?

Кропивник посміхнувся. Дуже гиденька була ця посмішка:

— Тобі дозволяється точити мені кігті, поки Мухоніжка буде відсутній. Тобі дозволяється полірувати мій панцир, стирати порох із шипів, чистити мені зуби і знімати мокриць із луски. На знак подяки за добру звістку я призначаю тебе моїм новим чистильником панцира!

Гном із жахом подивився на нього. Кропивник облизав пащу і самовдоволено посміхнувся.

— Я скоро, повелителю! — сказав Мухоніжка, видираючись на крука. — Я вже скоро повернуся!

— Не поспішай, а слухай мене, — невдоволено озвався Кропивник. — Будеш доповідати мені через воду, ясно? Це швидше, аніж літати туди-сюди.

— Через воду? — щелепа у Мухоніжки відвисла. — Та де ж я її знайду на цій горі, мій пане? Це вже' точно буде нескоро!

— Запитай у гнома, де там у них вода, мізки твої пташині! — гаркнув Кропивник і відвернувся від них. Повільно, важким кроком він підійшов до килима, на якому мерехтів витканий з тисячі ниток срібний дракон. Кропивник наблизився до нього впритул.