Корнелия Функе - Володар драконів

Того ранку, коли Лунг мирно спав між камінням всього лише за дві гірські вершини звідси, до Кропивника вже з’явилося два шпигуни — один з його круків із півночі і блукаючий вогник із півдня. Але повідомити їм було по суті нічого. Абсолютно нічого. Вони доповідали про всілякі дурниці: там трапилось двійко тролів, тут дві-три феї, морська змія і гігантський птах — вони бачили усе що завгодно, але тільки не драконів. Жодного дракона. Тому Кропивник ізжер їх на сніданок, хоча знав, що від воронячого пір’я у нього заболить живіт, неодмінно і гидко заболить.

Він був у поганому гуморі, коли Мухоніжка зі своїми ганчірками і щітками низько схилився перед ним у поклоні. Манюнє створіння видерлось на величезний тулуб Кропивника і почало полірувати золоту луску, що вкривала тіло господаря з голови до кінчика хвоста.

— Обережно, гомункулусе безмозкий! — засичав на нього Кропивник. — Ой! Не наступай мені сьогодні на живіт, зрозумів? Чому ти мені не сказав, щоб я не їв цю мерзенну сірчану птицю?

— Ви б мене все одно не послухалися, повелителю, — озвався Мухоніжка і хлюпнув із зеленої пляшки у відро з водою трохи політури для панцира, яку гноми готували спеціально для його господаря. Без-неї луску неможливо було начистити до такого дзеркального блиску, щоб бачити у ній власне відображення.

— Вірно, — рикнув Кропивник.

Мухоніжка змочив ганчірку в розчині і взявся до роботи. Не встиг він начистити навіть три лусочки, як його господар зі стогоном повалився на бік. Відро Мухоніжки перекинулось і впало на підлогу.

— Завершуй! — гаркнув Кропивник. — Обійдемося сьогодні без полірування — у мене від нього ще більше живіт болить. Краще поточи-но мені кігті, ну, хутчіш!

Гірко зітхнувши, він здмухнув Мухоніжку зі спини. Той полетів сторч головою на стерте каміння брукованої долівки. Мовчки підвівшись, малюк дістав із-за пояса пилку і почав заточувати чорні кігті. Кропивник невдоволено спостерігав за його роботою.

— Давай-но розкажи що-небудь! — прогарчав він. — Розкажи мені про мої колишні подвиги.

— Знову одне й те саме, — тихо пробурмотів Мухоніжка.

— Що ти сказав? — гарикнув Кропивник.

— Нічого, мій пане, нічого, — поспішно відповів Мухоніжка. — Вже починаю, вибачте. Отже, одну хвильку. Як там воно було? Ага, ось так! — Малюк випростався. — Холодної, темної зимової ночі тисяча чотириста двадцять третього року…

— Тисяча чотириста двадцять четвертого! — знову гаркнув Кропивник. — Скільки разів тобі повторювати, мізки твої пташині? — Він розлючено махнув лапою убік чоловічка, але Мухоніжка спритно ухилився.

— Саме так, повелителю, холодної, темної місячної ночі тисяча чотириста двадцять четвертого року, — почав він знову, — великий алхімік Петрозій Беленіус створив найбільше диво з тих, що будь-коли бачив світ, могутню істоту…

— Могутню і найнебезпечнішу істоту, — грізно перебив його Кропивник. — Зосередься, будь ласка. А то я відкушу твої павучі ніжки. Розповідай далі.

— Так, могутню і найнебезпечнішу істоту, — покірно продовжував Мухоніжка, — що коли-небудь ступала по землі. Він створив її з іншої істоти, імені якої не знає ніхто, з вогню і води, із золота і заліза, з твердого каменя і ніжної роси з листя фіалки. Потім силою блискавок він пробудив її до життя і назвав своє творіння ім’ям Кропивник, — Мухоніжка позіхнув. — Пробачте, будь ласка.

— Продовжуй, — прогарчав Кропивник і прикрив червоні очі.

— Продовжую, мій пане, — Мухоніжка затиснув пилку під пахвою і перейшов до наступної лапи. — Тієї ж ночі Петрозій створив ще дванадцять гомункулусів, чоловічків, останній з яких сидить зараз тут і підпилює вам кігті. Решта…

— Пропусти це! — рикнув Кропивник.

— Може, розповісти про кінець Петрозія, нашого творця, у вашій високоповажній пащеці?

— Ні, це не цікаво. Розкажи краще про полювання, чистильнику панцира, про моє велике полювання.

Мухоніжка зітхнув:

— Уже невдовзі після свого створення великий, непереможний, вічно сяючий Кропивник, на прізвисько Золотий, поставив собі завдання зчистити решту драконів із лиця землі…

— Зчистити? — Кропивник розплющив одне око. — Зчистити?! Гадаєш, це добре звучить?

— А хіба раніше я вживав якесь інше слово, повелителю? — Мухоніжка потер свій гострий ніс. — Я його, мабуть, забув. Ой, пилка зламалась.

— То піди візьми іншу! — прогарчав Кропивник. — Тільки швидше, не барись, а то я пошлю тебе провідати одинадцять братиків у мене в шлунку.