Корнелия Функе - Володар драконів

— Чорт забирай, як мені раніше не спало на думку? Треба їх відволікти. Ти біжи далі. Скажи Лунгу, щоб скоріше пірнав у канал. Вам треба відплисти від фабрики якнайдалі. Скоро вся будівля злетить у повітря.

— А ти? — видихнула Сірчана шкурка. — Як щодо тебе?

— Зі мною все буде гаразд, — сказав Бен. — Біжи швидше! Попередь Лунга!

Сірчана шкурка якусь мить вагалася, потім таки повернулась і помчала далі. Кроки були вже зовсім близько. Вона поспіхом завернула за ріг і вбігла в приміщення, де вони вперше зустрілися з Беном. Дракон лежав біля люка і спав.

— Лунгу! — Сірчана шкурка встала у нього між лапами і почала його термосити. — Прокидайся, нам треба тікати звідси. Швидше!

Дракон підвів голову, ще не отямившись від сну:

— У чому справа? А де хлопчик?

— Потім поясню! — пошепки сказала Сірчана шкурка. — Швидше, через люк, до каналу!

Але Лунг прислухався, підвівся і повільно пішов до проходу, звідки вбігла Сірчана шкурка. Він почув людські голоси: два грубих, чоловічих і голосок Бена.

— Чого тобі тут треба? — спитав один із чоловіків.

— Схоже, він звідкись втік, — сказав другий.

— Дурниці! — вигукнув Бен. — Відчепіться від мене. Я нічого поганого не зробив, нічого!

Дракон стривожено витягнув шию.

— Лунгу! — Сірчана шкурка в розпачі потягнула дракона за хвіст. — Лунгу, та ходімо ж! Тобі не можна тут залишатися.

— Але хлопчикові, можливо, потрібна допомога, — дракон зробив ще крок вперед. Чоловічі голоси ставали все різкіші, а голос Бена все більш боязким.

— Він боїться, — сказав Лунг.

— Він людина! — вмовляла Сірчана шкурка. — І ті, інші, теж люди. Вони його не з’їдять. І опудало з нього не зроблять, а з нас запросто, якщо зловлять. Ну ходімо ж!

Але Лунг не рушив із місця. Його хвіст бив по підлозі.

— Гей, подивись, він хоче втекти! — вигукнув один із чоловіків.

— Нічого, я його зловлю, — відповів другий. Почулося човгання ніг, якесь борсання. Лунг зробив ще крок вперед.

— Зловив! — крикнув чоловік.

— Ай! — вигукнув Бен. — Пусти! Пусти мене, покидьку!

І тут Лунг зірвався з місця. Він мчав підвалом м’якими стрибками, немов величезна кішка. Сірчана шкурка, чортихаючись, бігла позаду, намагаючись не дуже відставати. Голоси людей ставали все голоснішими, аж поки раптом дракон побачив просто перед собою цих двох. Вони стояли до нього спиною, один тримав Бена, який щосили пручався.

Лунг тихо загарчав. Звук був глибокий, загрозливий. Чоловіки різко обернулися… і випустили Бена. Він гепнувся на підлогу, як мішок із картоплею, потім схопився на ноги і з жахом кинувся до Лунга.

— Ти ж повинен був тікати! — крикнув він. — Я…

— Залазь! — перебив його дракон, не спускаючи очей з обох чоловіків. Вони все ще стояли як укопані. Бен видерся Лунгу на спину. Ноги в нього тремтіли.

— Забирайтеся геть! — сказав дракон. — Це мій хлопчик! — Його хрипкий голос громом прокотився лунким підвалом. Чоловіки з переляку заточилися.

— Я сплю! — пробурмотів один. — Це ж дракон.

Обидва, здавалося, прикипіли до місця. Тоді Лунг роззявив пащеку, загарчав і вивергнув блакитне полум’я. Воно лизнуло яскравим язиком брудні стіни, чорну стелю, кам’яну долівку. Усе довкола спалахнуло. Люди з жахом позадкували і з вереском кинулися геть не розбираючи дороги.

— Що сталося? Що? — спитала, задихаючись, Сірчана шкурка, яка нарешті добігла до них коридором.

— Швидше до каналу! — гукнув Бен. — Коли вони повернуться, їх буде вже двадцять!

— Залазь, Сірчана шкурко! — скомандував Лунг. Він тривожно прислухався до кроків, що віддалялися. Коли Сірчана шкурка нарешті видерлася йому на спину, дракон повернувся і великими стрибками помчав назад до їхнього сховища. Крізь отвір люку, як і раніше падало яскраве сонячне світло. Лунг обережно висунув морду назовні.

— Там усе ще видно! — зарюмсала Сірчана шкурка. — Дуже видно! Що ж нам робити?

— Ходімо! — Бен стягнув її за собою зі спини Лунга. — Він мусить плисти далі сам. Тоді він зможе пірнути, і вони його не знайдуть. А ми візьмемо мій човен.

— Що? — Сірчана шкурка недовірливо відсторонилася від хлопчика і притулилася до Лунга. — Знову розлучатися? А як ми потім знайдемо одне одного?

— Під мостом! — Бен повернувся до дракона. — Якщо ти попливеш каналом ліворуч, там буде міст, ти його ніяк не пропустиш. Сховайся під ним і чекай нас!

Лунг уважно подивився на хлопчика. Потім кивнув.

— Бен правий, Сірчана шкурко, — сказав він. — Будьте обережні! — Він протиснувся крізь люк і глибоко пірнув у брудну воду. Сірчана шкурка з тривогою дивилася йому вслід.