Корнелия Функе - Володар драконів

— І де твій човен? — кинула вона Бену, не повертаючи голови.

— Тут, — Бен підбіг до штабеля картонних коробок і розкидав їх на всі боки. За ними виявився пофарбований у червоний колір дерев’яний човен.

— Це човен? — зойкнула Сірчана шкурка. — Та він не більший за підберезник!

— Що ж, якщо він тобі не подобається, — відповів Бен, — можеш плисти сама.

— Тихо! — Сірчана шкурка прислухалася: здалеку почулися голоси. Бен заповз за ящики, туди, де він ховався при першій їхній зустрічі, і виліз назад із величезним рюкзаком.

— Ну то як, ти йдеш? — запитав він, підштовхуючи човен до люка.

— Ми потонемо, — пробурчала Сірчана шкурка, з огидою дивлячись на брудну воду.

І вони разом зіштовхнули човен на воду.

Лунгу вдалося проплисти каналом непоміченим. Двічі назустріч йому траплялися човни, але вони розтинали воду з таким гуркотом, що Лунг чув їх здалеку і встигав вчасно пірнути — глибоко, на самісіньке дно каналу, де сміття перетворювалося на в’язкий намул. Щойно темна тінь човна над ним зникала, дракон знову спливав на поверхню і рухався далі. Над головою його з пронизливими криками кружляли чайки, але він відганяв їх тихим гарчанням. Нарешті за старими вербами, що мочили свої гілля у воді, з’явився міст.

Його широка громада незграбно розпласталася над річкою. Згори долинав гомін машин. Але темрява під мостом була густою, як бруд на дні каналу, і надійно вкривала від цікавих очей. Лунг висунув голову з води і озирнувся. Ніде — ані у воді, ані на березі — не було видно ані душі. Дракон виліз на берег, обтрусив луску від брудної води і приліг у заростях ожини, що буйно розрослася під мостом.

Він вилизував начисто луску і чекав. Незабаром він майже оглух від безперервного шуму над головою, але ще сильніше мучило його занепокоєння за Сірчану шкурку і хлопчика. Лунг, зітхнувши опустив голову на лапи і став дивитися на воду, в якій відбивалися сірі хмари. Він відчував себе самотнім. Це було незнайоме відчуття. Лунг рідко бував сам і ніколи — у такому сірому, чужому місці. А раптом Сірчана шкурка не повернеться? Дракон підвів голову і кинув погляд на канал.

Ну де ж вони запропали?

Дивно. Лунг знову опустив голову на лапи. Він сумував, і за хлопчиком також. Цікаво, чи багато серед людей таких, як він? Лунг згадав тих двох, що схопили Бена, і кінчик його хвоста затремтів від гніву.

І тут він побачив човен.

Він плив до нього каналом, як горіхова шкаралупа. Дракон поспішно висунув із тіні моста довгу шию і випустив на воду блакитний дощ іскор.

Помітивши його, Сірчана шкурка від захвату так застрибала, що човен загрозливо захитався. Але Бен впевнено гріб до берега. Сірчана шкурка одним стрибком скочила на берег і підбігла до Лунга.

— Ура! — кричала вона. — Ура, ти тут! — Вона повисла у нього на шиї і ніжно вкусила за ніс, а потім, зітхнувши знеможено гепнулася поруч на траву.

— Ти не уявляєш, як мені погано! — простогнала вона. — Ця клята хитавиця! У мене таке відчуття в животі, ніби я наїлася блідих поганок.

Бен прив’язав човен до берега і боязко підійшов ближче.

— Дякую, — сказав він дракону. — Дякую, що ти прогнав цих людей.

Лунг нахилив шию і легенько штурхнув його мордою.

— Які у тебе тепер плани? — запитав він. — Адже назад ти не можеш повернутися?

— Ні, — Бен, зітхнувши, опустився на свій рюкзак. — Цієї фабрики скоро не буде. Її хочуть висадити на повітря.

— Ну нічого, знайдеш собі нове місце, — Сірчана шкурка безтурботно озирнулася, принюхуючись, і зірвала кілька ожинових листочків. — Знаєш що? Ти можеш піти до кузена Щура. У нього місця повно.

— Кузен Щура! — зраділо вигукнув дракон. — Я у цьому гармидері зовсім про нього забув. То що він вам сказав? Чи знає він, куди саме нам летіти?

— Ну так, приблизно, — Сірчана шкурка сунула листя в рот і зірвала ще жменю. — Але ми й без нього могли б це з’ясувати. Ясно одне: шлях туди дуже довгий. Ти не хочеш ще раз усе обміркувати?

Але Лунг лише головою похитав:

— Я не полечу назад, Сірчана шкурко. То що сказав цей щур?

— Він дав нам мапу, — втрутився Бен. — На ній все вказано: куди ви повинні летіти, чого остерігатися і так далі. Чудова штука.

Лунг зацікавлено обернувся до Сірчаної шкурки:

— Мапа? Що за мапа?

— Мапа як мапа, нічого особливого, — Сірчана шкурка витягла її зі свого рюкзака. — Ось, дивись.

— І що все це означає? — Лунг здивовано розглядав плутанину ліній і плям. — Ти на цьому розумієшся?