Джон Толкін - Хранителі Персня

Леголас відклав весло, узяв лук, що йому подарували у Лоріені, і вискочив на берег. Там він збіг нагору, дістав стрілу та, приготувавши лук, повернувся до Ріки, вдивляючись у темряву. На тім боці лунав пронизливий лемент, але нічого не було видно.

Фродо поглянув на ельфа; стрункий, високий, стояв він, пронизуючи поглядом пітьму у пошуках цілі. Темну голову [408] його немов вінчали білі небесні зорі. А тим часом з півдня насувались важкі хмари; їхні провісники вже заступали зоряні поля. Зненацька страх охопив мандрівників. «Елберет Гілтоніель!» — видихнув Леголас, поглянувши на небо.

Темна хмара — ні, не хмара, адже воно рухалось набагато швидше, — щось відокремилось від чорної череди хмар та помчало прямо до Хранителів, гасячи зірки. Невдовзі стало видно, що це — величезна крилата істота, чорніше ночі; за рікою її привітали жорстоким радісним ревом. Серце Фродо чогось стиснув пронизливий крижаний холод. Заболіла стара рана У плечі, захотілося куди-небудь сховатись. Фродо скоцюрбився у човні, припав до дна.

Раптом коротко просіював великий лоріенський лук. Стріла з ельфійської тятиви пішла круто вгору. Фродо підвів голову. Майже прямо над ним кружляла крилата потвора. У ту ж мить з хригдмм карканням вона смикнулась і зникла в пітьмі понад східним берегом. Небо очистилось. Десь далеко орки вибухали прокльонами, заскиглили, а потім настала тиша. Ані стріли, ані вигуку не долітало більше зі сходу тієї ночі.

Трохи згодом Арагорн направив човни вверх по течії, прокладаючи шлях наосліп по краю води, доки не знайшли вигідну мілку бухточку. Кілька невисоких дерев росли біля води, а за ними підіймався скелястий крутосхил. Тут вирішили залишитись до ранку — спроби пливти далі вночі погано скінчилися б. Табору не влаштовували, вогню не запалювали, а просто поставили човни тісно один до одного та полягали відпочити.

— Благословен будь, подарунок Галадріелі та гострий зір Леголаса! — сказав Гімлі, жуючи лембас. — Це був влучний постріл, друже!

— Ось тільки невідомо, у що я влучив, — зауважив Леголас.

— Хто його знає! Але я радий, що воно не підкралося ближче. Дуже воно мені йє сподобалось, занадто схоже на тіні Морії… на тінь Барлога, — пошепки додав гном.

— Це не Барлог, — промурмотів Фродо, ще не заспокоївшись від переляку. — Воно занадто холодне. Мені здається, це… — він зам'явся і принишк.

— Хто? Як ти вважаєш? — жваво спитав Боромир, перехилившись через борт, Щоб заглянути в обличчя Фродо.

— Я думаю… ні, не сінажу. Хто б не був, його падіння дуже дошкулило нашим дорогам. [409]

— Схоже на те, — сказав Арагорн. — Але де вони, скільки їх та що замислюють, ми не знаємо. Цієї ночі нам усім спати буде важко! Темрява досі вкривала нас, але що покаже день? Тримайте зброю напоготові!

Сем сидів, постукуючи пальцями по рукоятці меча, немов підраховуючи щось, та дивився у небо.

— Дивно, — бурмотів він. — Місяць що в Краї, що в Глухомані один — принаймні, так мусить бути. Але чи то він десь заблукав, чи я помилився. Пригадуєте, пане, коли ми ночували на дереві, місяць був щербатий? Приблизно тиждень від повного місяця, так? Тепер ми вже тиждень знов їдемо — аж ось, дивіться: вискакує новий місяць, тоненький, немов відрізаний нігтик. Що ж то, ми у ельфів узагалі жодного дня не жили? А я три ночі пам'ятаю точно, та ще кілька пригадую, але присягнуся — не цілий місяць ми там гостювали. Можна подумати, що там час стоїть!

— Можна інакше сказати, — сказав Фродо. — Може, там ще зберігається той час, який у інших місцях давно вже минув? Тільки коли Срібна винесла нас до Андуїну, ми повернулись до звичного часу смертних. А місяця я не помічав у Карас-Галадоні, ні молодика, ні старого — тільки зірки вночі та сонце удень.

Леголас піднявся, спершись на лікоть, у своїм човні:

— Ні, біг часу ніде не припиняється. Але зміни у різних місцях виявляються у різний спосіб. Світ рухається навколо ельфів теж, але рухається одразу і занадто швидко, і дуже повільно. Швидко — бо самі ельфи змінюються мало, а все навкруги тече повз них, та це їх не бентежить. А повільно — бо вони не рахують тих літ, що минають. Пори року для них — лише зморшки на гладі вічно плинного потоку. Втім, все на світі рано чи пізно мусить скінчитися.

— Але зів'янення у Лоріені зовсім непомітне, — сказав Фродо. — Сила Володарки боронить його. Час здається там коротким, але який насичений він у Карас-Галадоні, де Галадріель зберігає Перстень ельфів!

— Поза межами Лоріену не слід казати таке — навіть мені, - перервав його Арагорн. — Усі ці балачки зайві! Ти, Семе, просто неправильно лічив. Час минав однаково швидко як для нас, так і для ельфів. Старий місяць зник, новий народився та пішов убувати, поки ми відпочивали. А вчора знов народився молодик. Зима майже скінчилась. Час наближається до весни ненадійної надії… [410]