Олег Авраменко - Заборонені чари

Кейтові защеміло серце від ніжності. Він міцніше пригорнув до себе сестру і знову прошептав:

— Заспокойся, дівчинко. Заспокойся…

Його погляд упав на грабіжника. Лише тепер Кейт помітив, який він здоровило — щонайменше два метри на зріст, дебелий, кулачиська, мов гирі… Один удар такого кулака міг стати для Кейта смертельним. Хто при здоровому розумі повірить, що він міг здолати без зброї такого велетня?…

Кейт відсторонив від себе сестру і сказав:

— Джейн, іди за перегородку. Мерщій. Зараз тут будуть люди.

— Н-нав-віщо? — розгублено запитала вона. — Щ-що т-ти н-надум-мав?

— Так треба, Джейн. Я мушу це зробити.

— Щ-що?

У коридорі почулося тупотіння ніг і нескладний хор збуджених голосів.

— Пізно, — промовив Кейт. — Відвернися, Джейн.

Він м’яко підштовхнув сестру, вона без заперечень підкорилася. Кейт рвучко перекинув грабіжника на спину, потім схопив найближчого стільця, замахнувся і щосили торохнув ним по голові здорованя. Почувся тріск зламаного дерева, Джейн зойкнула. Удар вийшов сильним, але негучним, і навряд чи його почули в коридорі.

Кейт заледве встиг обійти ліжко і покласти ковдру та зламаний стілець на підлогу з іншого боку, як у зовнішні двері загупали.

— Пане Влош! — Гримкий голос вуйка Ховраня легко пробився крізь обоє дверей. — Що там у вас? Відчиніть.

— Зараз! — гукнув Кейт, натягуючи штани. — Єдину хвилю. — І звернувся до сестри: — Накинь щось на себе. І мовчи. Говоритиму я.

Джейн ніяк не відреагувала, але Кейт не мав часу повторювати. Сунувши шокера до кишені штанів і для більшої переконливості озброївшись шпагою, він відчинив внутрішні двері і підбіг до зовнішніх, у які, попри його заспокійливу відповідь, продовжували гупати.

Кейт гукнув:

— Спокійність! Відчиняю вже.

Гупання нарешті припинилося. Вуйко Ховрань прогуркотів:

— З вами все гаразд, пане Влош?

— Так, — сказав він, прибираючи засув. — Гаразд повний.

Кейт розчахнув обидві стулки дверей і побачив у коридорі господаря гостинки з масляним ліхтарем і сокирою в руках, а також кількох міцних слуг, озброєних різницькими ножами та довбнями.

— Що у вас сталося, пане Влош? — запитав вуйко Ховрань.

— Проходити вам сюди, — свою неоковирну фразу Кейт супроводив помахом руки. — Дивітеся ви самі.

Вони юрбою пройшли до кімнати.

— Ото там, — мовив Кейт, показавши на ліжко. — Зловмисник. Стільцем був ударити його. Штовханням у вікно скинув іншого вниз.

Джейн стояла на тому ж місці, де залишив її брат. Вона так нічого й не надягла на себе. Втім, її нічна сорочка була довга, до середини литок, і надійно прикривала плечі та груди.

Господар на ходу пробурчав: „Моє шануваннячко, пані,“ — і підступив до ліжка. Піднявши ліхтаря, а сокиру тримаючи напоготові, він уважно подивився на непритомного. Щойно зараз Кейт побачив, що грабіжник мав вогнисто-руде волосся і такого ж кольору бороду. Його закривавлене хиже обличчя справляло моторошне враження. Джейн, що повернулась була до ліжка, глухо скрикнула і знову поспіхом відвернулася. Кейт узяв з крісла плед, загорнув у нього сестру й обійняв її за плечі.

— К-кейт-те, — прошепотіла вона. — Й-я б-боюсь.

— Не бійся, — сказав він. — Уже все позаду.

Тим часом вуйко Ховрань наказав одному зі слуг запалити в кімнаті свічки, а іншому перевірити, чи живий грабіжник. Слуга схилився над здорованем і невдовзі повідомив, що той живий, але зомлів від удару. Господар віддав розпорядження прибрати грабіжника з ліжка і міцно зв’язати, а сам підійшов до вікна і висунувся з нього мало не до пояса.

— Агов! — гукнув він, і Кейт зрозумів, що, незважаючи на пізню пору, внизу почали збиратися люди. — Що з тим хлопаком?

Йому щось відповіли, але Кейт не розчув, що саме.

— Ага. Ну, тоді хай хтось викличе… Вже? Тим краще.

Вуйко Ховрань щосили смикнув за мотузку, прокоментував: „Диви як міцно прив’язали!“ — потім відійшов від вікна і сказав:

— Другий злодій мертвий. Розтрощив собі голову. — Він зробив паузу й пильно поглянув на Кейта. — Тепер, пане Влош, прошу розповісти, як усе було.

Кейт плутано виклав свою версію подій. Загалом вона відповідала істині, лише не було згадано про шокер. Він сказав, що грабіжник підкрався до ліжка з його боку, вочевидь, з наміром перерізати йому горло вві сні, але він відкотився вліво й потяг за собою Джейн. Поки грабіжник перелазив через ліжко, Кейт устиг схопити стільця і вдарити його по голові, а потім підбіг до вікна і виштовхнув на вулицю другого грабіжника, який затримався через Джейнин крик. Наприкінці Кейт так захопився розповіддю, що майже перестав припускатися помилок у мові.