Олег Авраменко - Заборонені чари

Маріка зашарілася.

— Ні, йдеться про інше.

— Знаю, що про інше. Просто я випустила з уваги, що зараз у тебе негаразд з почуттям гумору. — Аліса відійшла від шафи і влаштувалася в кріслі. — В усій цій історії мене втішає одне: я недаремно пожертвувала шафою. Дядько дуже помилявся, коли казав, що в наш час з порталом можна не критися.

— Помилявся… Авжеж помилявся, — замислено промовила Маріка й зітхнула. — Швидше б він повернувся.

Позавчора ввечері сер Генрі поїхав на півтора тижні до Лондона. Останні аналізи засвідчили повне зникнення пухлини з усіма метастазами, і місцеві лікарі, приголомшені дивовижним одужанням пацієнта, якого вважали приреченим, відрядили його на ґрунтовне обстеження до одного з лондонських світил онкології. Певна річ, сер Генрі міг і не їхати — він цілком покладався на доччину майстерність і не сумнівався, що хворобу переможено. Але, порадившись із Марікою та Алісою, вирішив дослухатися до рекомендацій своїх лікарів. Будь-який інший пацієнт на його місці так би й учинив; тому не варто було привертати до себе зайву увагу, демонструючи своє легковажне ставлення до такої небезпечної хвороби. І сер Генрі поїхав — як виявилося, вельми невчасно…

— Може, варто зателефонувати йому й розповісти про Кейта? — запропонувала Аліса.

Маріка хитнула головою:

— У жодному разі. Телефон можуть прослуховувати.

— Гадаєш? — з сумнівом мовила Аліса. — Невже це так серйозно?

— Це дуже серйозно. Ти просто не бачила Кейтового обличчя, коли він говорив про тих впливових людей. Він був наляканий до смерті. Він боявся — але не мене. Радше він боявся за мене. І за себе також.

Аліса гмикнула.

— Здається, ти захищаєш його. А проте, якщо Кейт не збрехав, і тобою справді цікавляться якісь впливові люди, то сам він… — Вона на хвильку зам’ялася. — Ну, м’яко кажучи, їхній співробітник. А по-простому — шпигун.

— Я теж так думаю, — кивнула Маріка.

— І зовсім не зла на нього?

— Ще й яка зла! Добре, що його не було поблизу, коли я додумалася до цього. Я б йому таке влаштувала! Либонь тому він і поквапився піти — поки я не оговталася… І до речі. Якщо Кейт шпигун, то може, і Джейн працює разом з ним на тих впливових людей?

— Ні, навряд, — швидко відповіла Аліса, з чого Маріка зробила висновок, що вона вже думала про це. — І не просто навряд, а взагалі виключено. Я познайомилася з Джейн ще в Корнуолі, коли уявлення не мала про твоє існування і навіть не думала переїздити до дядька Генрі.

— А тобі не здається дивним, що через три місяці після твого від’їзду з Корнуолу Волшів також потягло на землю предків?

— Волші ірландці, а не шотландці, — заперечила Аліса. — Хоча і в Кейта, і в його батька шотландські імена, насправді їхня родина не має до Шотландії ніякого стосунку.

— Тим більше дивно, — наполягала Маріка. — З чого б це їм було їхати в Шотландію?

— Ну, власне, — помітно збентежилась Аліса, — почасти через мене. Вірніше, через Джейн, яка хотіла бути зі мною. Волші весь час переїздять з місця на місце, така вже натура в Джейниного батька. Коли йому набридло жити у Плімуті й він почав шукати щось нове, Джейн запропонувала йому Единбурґ. А містер Волш погодився. Так от і вийшло.

— Ти мені раніше не говорила.

— Було незручно, — зізналася Аліса. — Коли Джейн тільки приїхала, мені довелося б розповісти, що ми з нею більше ніж просто подруги, а тоді я не була певна, що ти нормально до цього поставишся. Ну, а потім ти почала сприймати її як суперницю і… словом, сама розумієш.

— Розумію, — сказала Маріка. — То ти вважаєш, що переїзд Джейн та її батьків зі мною не пов’язаний?

— Ніяк не пов’язаний. Я переконана, що вони не мають жодного стосунку до Кейтових справ. Раніше він узагалі жив окремо від них, навчався в Оксфорді, і я познайомилася з ним лише тут. От його переїзд справді видається підозрілим. Джейн майже нічого не розповідала про брата, вони змалку не ладнають одне з одним, але я пам’ятаю, як ще у Плімуті вона між іншим обмовилася, що Кейт найбільше захоплюється середньовічною Німеччиною. Аж це минулого року він раптом приїхав до рідних в Единбурґ, і тоді виявилося, що його вже цікавить історія Шотландії. Можливо, ті невідомі люди завербували Кейта саме через нашу з Джейн дружбу, бо він легко міг потрапити в Норвік і стати тут своїм.

— Може, й так, — погодилася Маріка. — Може, його примусили до співпраці. Може, навіть шантажували.

— Ти таки шукаєш йому виправдання, — зауважила Аліса. — Вже готова пробачити його?