Олег Авраменко - Заборонені чари

„Якщо батько дізнається,“ — думав Кейт, повертаючи ключа в замку запалювання, — „він мене приб’є… Гмм… А якщо це стане відомо й іншим, мене просто вб’ють. “

Наближалась десята вечора, а портал досі не було налагоджено. Зробити залишалося майже нічого, проте Маріка ніяк не могла зосередитися, раз по раз припускалася помилок і мусила починати все спочатку. Кожна нова невдача викликала в неї черговий спалах роздратування, а що дужче вона нервувала, то частіше помилялася. До всього іншого, Маріка знай зганяла свою злість на Алісі, яка в міру своїх скромних можливостей допомагала їй у роботі.

Врешті-решт, доведена до краю незаслуженими докорами, Аліса не витримала.

— Все, годі! — рішуче оголосила вона. — Ти вже дістала мене своїми наріканнями.

Маріка миттю вгамувалась і з винним виглядом повернулася до кузини.

— Вибач, Алісо, я ж ненавмисно. Не сприймай це так. Потерпи ще півгодини — лишилося ж зовсім трохи.

Аліса пирхнула:

— Ой, любонько, не мороч мені голову! Роботи, може, й мало, але з такими темпами ти промарудишся до самого ранку. Робиш одне, а думаєш геть про інше. В результаті в тебе нічого не виходить, ти лише мучиш і себе, і мене. Хіба так можна? Кинь цей бісів портал, візьмешся до нього завтра вранці… або ввечері — коли з’явиться настрій. Один день нічого не змінить. Твій брат уже поїхав з Цервениграда, і ні сьогодні, ні завтра, ні післязавтра до найближчого порталу не дістанеться.

Маріка чудово розуміла, що Аліса має рацію. Хоча з налагодженням порталу не варто було зволікати, зайве квапитися також не було сенсу. Чотири години тому Стен, залишаючи з військом Цервениград, надіслав їй останнє вітання, і найближчими днями вони не матимуть можливості ні побачитися, ні просто перемовитися бодай кількома словами. Конори могли обмінюватися думками лише тоді, коли перебували на відстані щонайбільше двох-трьох миль один від одного або від налаштованих на них порталів. А створити робочий переносний портал поки ще нікому не вдавалося…

Маріка невпевнено відступила на кілька кроків від свого наналагодженого порталу.

— От цього я ніяк не збагну, — повільно промовила вона, відгукуючись на власні думки. — Хоч убий, не збагну.

— Про що ти? — запитала Аліса.

— Та про переносні портали, — відповіла Маріка. — Начебто всі портали рухаються: разом з Землею — довкола її осі й довкола Сонця, разом з Сонцем — довкола центру Галактики, разом з Галактикою — чортзна як і куди. Та ще й весь Всесвіт розширюється… І взагалі, рух та спокій відносні. А проте, переносні портали не працюють.

Аліса всміхнулася, зрадівши, що Маріка трохи відволіклась від своїх власних проблем.

— Стара пісенька, — сказала вона. — Втім, зараз тобі краще зайнятися теорією, ніж практикою.

Маріка недбало стенула плечима.

— Та яка вже тут теорія! Я не маю навіть поганенької гіпотези — самі лише питання без відповідей. Для решти Конорів все ясно і зрозуміло: спокій — поняття абсолютне, Земля — нерухома, і портал, щоб він міг працювати, мусить бути зафіксованим у просторі. Тобто, вони бачать закономірність, хай і без пояснення. А я не бачу жодної закономірності — і це мене бісить. Виходить, що чим більше я дізнаюся про світобудову, то менше розумію, як усе влаштовано.

— Це цілком природно, — зауважила Аліса. — Що більше знань має людина, то ширше їй відкриваються горизонти непізнаного. На лекції з філософії наш викладач навіть малював на дошці наочну схему: мале коло — мала границя, велике коло — велика границя. І цитував слова Сократа… чи Декарта… ну, одного з давніх греків: „Я знаю, що нічого не знаю“.

— Декарт не був давнім греком, — уточнила Маріка. — Він був французом і жив у сімнадцятому сторіччі. Я читала про нього.

— Невелика різниця, — відмахнулась Аліса. — Всіх греків та французів не запам’ятаєш. Тим більше, що я філолог, а не філософ.

З цими словами вона підійшла до стінної шафи, всередині якої було споруджено портал, і рішуче захряснула дверцята. Маріка збиралась була запротестувати, але потім передумала. В її теперішньому стані й справді не варто займатися серйозними справами, що вимагали цілковитої зосередженості. Портал може зачекати й до завтра.

— Таки добре, що ми вирішили замаскувати його, — сказала вона.

— І то правда, — згідно кивнула Аліса і раптом лукаво всміхнулася. — А то уяви собі картину: ми з тобою мило розважаємося в ліжку — і тут з порталу вистрибує твій брат. Та поки він відчинить шафу, ми матимемо час бодай накритися ковдрою.