Олег Авраменко - Заборонені чари

Спеціальні кур’єри лише покидали Златовар, щоб донести в усі кінці велетенської держави цю довгоочікувану скорботну новину, а Стеніслав, чи простіше Стен, чотирнадцятий князь Мишковицький, земельний воєвода Галосагу, хоч і перебував майже за тисячу миль на південний захід від столиці, вже знав про смерть імператора. Також він знав, що цей факт приховували аж до півдня, а коли чутки стали просочуватися з палацу до міста, по всьому імператорському домену почалося безпрецедентне за своїм розмахом полювання на голубів. Головною ціллю, звісно, були поштові голуби, проте розосереджені довкола столиці та найближчих поселень лучники й арбалетники для зайвої певності відстрілювали всіх птахів без розбору, навіть ні в чому не винних ворон. Старший Михайлів син, Чеслав, князь Вишиградський і реґент Імперії, будь-що прагнув виграти час, аби встигнути привести в дію вже добряче заіржавілий механізм давно підготовленої змови з захоплення верховної влади. Як і всі інші, за винятком небагатьох обраних, князь Чеслав не підозрював, що існують набагато швидші способи передачі звісток, ніж голубами. А обрані — ті, хто знав цей спосіб, — воліли тримати його в таємниці.

Утім, голуб, відправлений до Стена, уникнув гіркої долі багатьох своїх товаришів. Його випустили за межами володінь Корони, і він мав прилетіти не раніше післязавтрашнього вечора. Лише тоді можна буде привселюдно оголосити про смерть імператора, а доти треба вдавати, ніби нічого не сталося. Добре, що до поїздки у далекий Златовар довго готуватись не доведеться. Наступного тижня Стен збирався вирушити до Лютиці, де невдовзі мали розпочатися щорічні збори Земельного Сейму Галосагу. Тож він просто оголосить про вимушену зміну маршруту… Або не оголосить — усе залежить від того, чи пристане він на пропозицію Флавіана. Якщо так, то імператор помер дуже вчасно — немає потреби спеціально скликати Сейм…

„Сконав таки, сучий син!“ — без тіні співчуття і з чималою часткою зловтіхи думав Стен, енергійно крокуючи по бруківці набережної. — „Бодай ти довіку горів у пеклі, Михайле!“

Стен мав вагомі підстави не почувати до небіжчика імператора ані крихти жалю і не журитися з приводу його запізнілого відходу до іншого світу. Тринадцять років тому, коли всі чекали, що Михайло II от-от помре, князь Всевлад, Стенів батько, мав непогані шанси стати його наступником. І не просто непогані, а чудові. Що ж до самого Стена, то хоч він формально вважався одним з претендентів на престол, його шанси були мізерні. Ще менше сподівань здобути законним шляхом корону мав хіба що теперішній реґент Імперії, князь Чеслав Вишиградський…

На молу, як завжди, було велелюдно та гамірно. Велике червоне сонце вже почало поринати у води Ібрійського моря, але жодних ознак зниження активності в порту не спостерігалося, швидше навпаки — з настанням вечірньої прохолоди метушня лише посилилася. Життя тут не завмирало навіть уночі. Мишкович був найбільшим портом на західному узбережжі Галосагу і четвертим за величиною серед усіх портів Західного Краю. Моряки любовно називали його Щуровичем — на честь відповідних гризунів, якими аж кишить будь-який порт на світі. Стен не вважав цей каламбур вдалим чи бодай дотепним, позаяк Мишкович було також його родове ім’я, і походило воно зовсім не від мишей, а від видатного воєводи Мишка, який чотириста з гаком років тому заклав у гирлі річки Гари замок Мишковар і заснував порт Мишкович, що згодом став найбільшою цінністю його нащадків, князів Мишковицьких, і головним джерелом їхнього багатства.

Зараз на рейді в гавані стояло понад півсотні кораблів, і з-поміж них особливо вирізнялися два велетенські судна — нові тримачтові красені, що лише на початку цього року зійшли зі стапелів на мишковицькій верфі. Кораблі називалися „Князь Всевлад“ і „Свята Ілона“; завтра на світанку вони вирушать у плавання до невідомих берегів, на пошуки західного морського шляху в Гіндураш. Спорядити таку експедицію було заповітною мрією князя Всевлада — але здійснилась вона лише за дев’ять років по його смерті, завдяки зусиллям Стена, який завершив розпочату батьком справу.