Урсула Ле Ґуїн - Чарівник Земномор'я

— Чаклуни не зустрічаються випадково, хлопче, — сказав Ветч. — Зрештою, як ти сам сказав, я був із тобою на початку твого шляху. Тож, можливо, я маю дійти з тобою до кінця, — він підкинув у вогонь кілька сухих полін, і якийсь час вони сиділи мовчки, спостерігаючи за полум'ям.

— Є одна людина, про яку я нічого не чув ще з тієї ночі на Роукському пагорбі... Та я й не хотів розпитувати про нього у школі! Я маю на увазі Бурштина...

— Він так і не отримав чарівної патериці. Влітку Бурштин покинув Школу і подався на острів Оу, де став придворним чаклуном. Це все, що я про нього знаю.

Друзі знову помовчали, дивлячись на вогонь і насолоджуючись теплом. Вони тримали ноги просто біля вогнища, і полум'я ледь не лизало їм п'яти, зігріваючи усе тіло.

Нарешті Гед тихо промовив:

— Є лише одна істина, Естаріоле, якої я справді боюся. І, можливо, страх мій стане ще сильнішим, якщо ти підеш зі мною. Там, біля островів Східної і Західної Ручищ, у кам'яному мішку я зустрівся з тією потворою, я схопив її і намагався утримати. Та вона була порожньою і просочилася мені крізь пальці. Я не зміг її перемогти. Вона втекла, а я кинувся за нею навздогін. Це може статися ще не раз. Я не маю над нею влади. Можливо, мій двобій ніколи не скінчиться: не буде ні поразки, ні перемоги. Така собі нескінченна пісня... Можливо, мені доведеться змарнувати власне життя, до скону ганяючись за Тінню — з острова на острів, від міста до міста...

— Годі! — перебив його Ветч, зробивши лівою рукою жест, який відвертає зло, промовлене вголос.

Побачивши це, Гед тихцем посміхнувся, адже то були дитячі витівки, чари не для справжнього чаклуна. Ветч і досі залишався милим наївним хлоп'ям, незважаючи на феноменальне вмінням чітко мислити і проникати в суть речей та явищ. І от цього разу він усе схопив на льоту:

— Я думаю, що ти міркуєш неправильно. Байдуже, що я бачив тієї ночі на роукському пагорбі, але зараз ти стоїш наприкінці свого шляху. Врешті-решт, ти з'ясуєш сутність Тіні і її природу, зрозумієш, що вона собою являє, а тоді ти знищиш цю потвору. Хоча важко сказати напевне, що воно за проява... Є одна річ, яка не дає мені спокою. Зараз Тінь ходить у твоїй подобі — вона стала твоїм двійником. Такою її бачили на Веміші, такою зустрів її і я. Як таке могло статися, і чому раніше вона не з'являлася на островах Архіпелагу, прибравши твою подобу?

— Кажуть, що у Закрайніх широтах всі закони змінюються...

— Правду кажуть! Наприклад, на Роуку я опанував низку чудових заклять, а тут вони чомусь не діють, або діють навпаки. Одначе на цих островах трапляються такі чари, про які ніколи не чули на Роуку. Кожна земля має свої власні сили. І що далі ти будеш від Внутрішніх земель, то менше знатимеш про особливості і дію цих сил. Але мені здається, що Тінь змінилася не тільки тому, що потрапила сюди...

— Мені також так здається. Коли я перестав тікати від Тіні, повернувся до неї обличчям, то, либонь, моя воля змусила її змінитися. І тепер вона не може, як колись, висотувати з мене енергію. Усі мої вчинки відображаються в ній, адже вона породжена мною...

— На Оскілі вона назвала тебе Істинним ім'ям. Чому ж вона не зробила цього вдруге, коли ви зчепилися у кам'яному мішку?

— Не знаю. Можливо, вона черпає силу у моїй слабкості. Навіть її голос нагадує мій... Але як вона дізналась моє Істинне ім'я? Я довго розмірковував над цим, відколи залишив Ґонт, але й досі не знаю відповіді. Можливо, Тінь зовсім не має власного голосу і може говорити лише тоді, коли їй вдається полонити тіло живої істоти. Тобто вона мусить стати перевертнем, щоби спромогтися бодай на слово...

— Тоді ти маєш стерегтися зустрічі з іншим перевертнем...

— Я гадаю, — відповів Гед, нахилившись над розжареним вугіллям і відчуваючи, що його морозить, — я гадаю, що ще однієї зустрічі з перевертнем не буде. Ми тепер міцно прив'язані одне до одного. Тінь уже не може звільнитися від мене і заволодіти тілом іншої людини, як це вона зробила зі Скіорхом. Тепер вона може оволодіти лише мною, якщо мій страх візьме гору і я почну знову тікати від неї. Тоді Тінь здобуде перемогу. Одначе коли я тримав її в обіймах, вона перетворилася на хмаринку і вислизнула з моїх рук... Звісно, вона може втекти ще не раз, та я все одно її знайду, бо навічно пов'язаний із цією потворою, виплодом зла та жорстокості. Я переслідуватиму її доти, доки не дізнаюся те, що дасть мені владу над нею, — її Істинне ім'я.

— А хіба є імена у мешканців потойбічного світу? — замислено промовив Ветч.