Урсула Ле Ґуїн - Чарівник Земномор'я

Старий Бендереск здебільшого не виходив зі своїх покоїв. Лише щоранку прогулювався по засніженому внутрішньому дворі замку, немов старий чаклун, змучений безсонням, котрий цілу ніч тільки те й робив, що сплітав нові чари. За вечерею, поряд із Гедом і Серет, він сидів тихо, час від часу ласо поглядаючи на дружину. І тоді вона здавалася Гедові маленьким білим оленятком, ув'язненим у клітці, білою пташкою, якій підрізали крила і прикували до срібної каблучки на пальці в старого дідугана. Дружина була для Бендереска просто коштовною річчю, окрасою його скарбниці і не більше. Коли Гед залишався із Серет на самоті, то намагався розважити її так само, як і вона його.

— А що то за камінь, на честь якого названо ваш замок? — якось запитав її Гед, коли вони в мерехтливому світлі свічок вечеряли у величезній, наче печера, залі.

— А ви хіба не чули про нього? Це знаменитий камінь.

— Ні, не чув. Мені відомо лише, що повелителі Оскіля володіють неймовірними скарбами.

— Але той камінь затьмарює будь-яке багатство. То ти хотів би його побачити?

Вона посміхнулась, її погляд став насмішкуватим і зухвалим — здавалося, ніби через мить вона вже пожалкувала, що запропонувала йому це. Відтак вони рушили вузькими коридорами та сходами вниз у підземелля. За кілька хвилин Серет зупинилася перед зачиненими дверима, яких Гед раніше не помічав, відімкнула їх срібним ключем і посміхнулась до юнака, ніби запрошуючи його увійти. За третіми дверима був невеличкий коридор і другі двері, які вона відімкнула золотим ключем, за другими — треті, які відчинилися за допомогою Великого Закляття. За дверима при тьмяному світлі свічки Гед побачив маленьку порожню кімнату, схожу на підземну темницю, підлога, стіни і стеля якої були вимурувані з грубого каменю.

— Ви бачите його? — запитала Серет.

Кімната знаходилась у центрі замку. Тут було холодно, страшенно холодно. Здавалося, ці суворі мури були приречені на довічний холод. Гед огледівся навколо і небавом його погляд упав на один із каменів, вмурованих у підлогу. Зовні він нічим не відрізнявся від інших — важка неотесана каменюка та й годі! Проте Гед одразу відчув його чарівну силу — так ніби Камінь заговорив уголос. На мить Гедові перехопило подих і він відчув слабкість. Адже тут, посеред неприступних мурів, у цьому кам'яному мішку був ув'язнений прадавній і жахливий дух. Гед, не промовивши й слова, завмер на місці, як укопаний. А Серет, метнувши на нього швидкий допитливий погляд, швидким рухом правиці показала на Камінь.

— Ось, це і є Теренон! До речі, вас не дивує, чому ми тримаємо його під сімома замками, у найпотаємнішій темниці?

Гед знову нічого їй не відповів, залишаючись мовчазним і настороженим. Можливо, Серет намагалася перевірити його чаклунський хист. Однак Гед чомусь подумав, що жінка не має повного уявлення про природу Каменя, коли говорить про нього так легковажно. І сили Теренона вона не боялася тільки тому, що надто мало знала про неї.

— Розкажи мені про Камінь, — зрештою промовив Гед.

— Теренон був створений ще до того, як Сеґой підняв із дна моря острови Земномор'я. Камінь постав із небуття разом із нашим світом, тому й помре разом із ним. Час для нього — пусте. Якщо хочеш, поклади руку на Камінь і запитай про те, що тебе цікавить — він відповість тобі, дослухаючись до магічної сили, якою ти володієш. Теренон може говорити, якщо ти зумієш його почути. Він розкаже про те, що було, є і буде. Між іншим, камінь повідомив про твою появу задовго до того, як ти з'явився тут. То як, запитаєш у нього щось?

— Ні.

— Він тобі відповість.

— Я не маю запитання, на яке би хотів отримати відповідь.

— Він міг би тобі розказати, — скрадливо мовила Серет, — про те, як подолати твого ворога.

Гед мовчав.

— Ти боїшся його? — запитала вона, вдаючи здивування.

Гед відповів:

— Так.

У крижаній мертвій тиші підземелля, відгородженого кам'яними та магічними мурами від світу, Серет укотре поглянула на нього і очі її дивно блиснули у тьмяному мерехтінні одинокої свічки.

— Яструбе, — мовила жінка, — ти не боїшся?

— Але я не хочу розмовляти з цим духом, — відповів Гед, дивлячись їй просто у вічі, й рішуче додав: — Моя пані, дух, що криється у Камені, замкнений заборонними закляттями, ув'язнений замикаючими чарами і назавжди похований у цьому підземеллі, що відгороджене непроникними замковими мурами, не тому, що він коштовний, а тому, що здатний на велике зло. Не знаю, що про нього говорили, коли ви приїхали до замку. Та вам, молодій, добросердній, ніколи не слід доторкатися до нього, навіть дивитися на нього. Бо він обплутає вас злими чарами.