Джон Толкін - Дві Вежі

— А заразом й усілякій погані, - сказав Арагорн. — Звідси недалеко до володінь Сарумана. І потім, наскільки я знаю, в межах Фангорна небезпечно рубати дерева.

— Роханці нещодавно палили величезне багаття, — наполягав Гімлі, - онде, поглянь, скільки нарубали дров. А потім провели тут усю ніч, і ніхто їх не чіпав.

- їх було багато, і гнів Фангорна їм не страшний — вони рідко тут бувають, а глибше взагалі не зазирають. Нам же неодмінно доведеться заглибитися. Краще будемо обережними. Не чіпай хоча б живі дерева.

— Не буду, — пообіцяв Гімлі. — Тут лишилося достатньо поління, та ще скільки хмизу…

Гном заходився збирати сухе ломаччя, складати, розводити вогонь. Арагорн, притулившись до стовбура каштана, поринув у роздуми. Леголас стурбовано блукав галявиною, пильно прислухаючись до невиразних голосів ночі. Коли Гімлі висік іскру й полум'я весело затріщало, всі троє сіли навколо вогню і прикрили плащами світлий круг. Листя каштана зашурхотіло сильніше. Леголас підвів голову, придивився:

— Дивіться! Дерево гріється!

Можливо, то було лише оманливе ворушіння тіней, але всім здалося, наче каштан тягнеться до багаття, згинає стовбур, нахиляючись нижче; брунатні листки жорстко терлися один об одного, немов зашкарублі долоні змерзлого мандрівника. [32]

Віддалені дерева стояли нерухомог понуро обмірковуючи якісь свої незбагненні справи. В їхній присутності було незручно порушувати тишу. І все ж таки Леголас запитав:

— Келеборн застерігав нас, щоб не заходили далеко в цей ліс. Чи не знаєш чому, Арагорне? Чи знав про це Боромир?

— У Гондорі люди розповідають різне. Я вважав би все казками, що каламутять розум людей звідтоді, як втрачено справжню мудрість, якби не застереження Келебор-на. Я саме зараз обмірковував, скільки тут правди, а скільки забобонів… Але якщо ти, лісовий ельф, нічого не знаєш, то чим я можу тобі допомогти?

— Ти більше за мене блукав світом. У нас про Фангорн не згадують, тільки співають про онодримів, що колись мешкали тут — люди звуть їх ентами. Фангорн — стародавня пуща, навіть за нашим відліком часу.

— Так, він ровесник Старого Лісу за Могильниками. Елронд казав, ці ліси — залишки Первісного Лісу, де мандрували Первонароджені, коли людські племена ще не прокинулися. Але Фангорн свої таємниці оберігає, про них я нічого не знаю.

— А я й знати не хочу, — вставив Гімлі. — Які б не були тутешні мешканці, від моєї допитливості вони не постраждають!

Перш ніж лягати спати, тягли жереб, кому вартувати. Перша черга випала Гімлі; Арагорн і Леголас лягли. Засинаючи, Слідопит пробурмотів:

— Пам'ятай, Гімлі, не рубай, не ламай живі дерева. По хмиз теж далеко не ходи. Коли щось трапиться — буди мене…

Він загорнувся у ковдру й заснув. Леголас лежав з відкритими очима — розкинувши руки, сплітаючи нічну яву з глибоким сном, як це вміють усі ельфи. Гімлі влаштувався біля вогню, задумливо погладжуючи лезо своєї сокири. Шелестіло листя, більше ніщо не порушувало нічної тиші. І все ж чомусь Гімлі закортіло озирнутися.

Там, де світло зливалося з навколишньою темрявою, гному привиділася постать згорбленого старця з патерицею, у плащі та широкому капелюсі, глибоко насуненому на чоло. Гімлі підскочив, хотів крикнути, але горло перехопило; гном у збентеженні відсахнувся, хруснула гілка. Розбуджені цим звуком, Арагорн і Леголас вп'ялися очима у загадкове видіння. Старець не видав ані звуку, не поворухнувся. [33]

— Що вам потрібно, дідусю? — запитав Арагорн. — Якщо змерзли — підійдіть, погрійтеся.

Арагорн зробив крок уперед, але старець вже зник, мов розчинився у темряві. Шукати його було б зайвою працею — місяць сховався, ніч була чорна, мов смола. І цю смоляну темряву розпороло заливчасте іржання.

— Коні! — шалено крикнув Леголас. — Тримайте коней!

Але Хасуфель і Арод вже зірвалися з прив'язі і помчали невідомо куди. Як грім серед ясного неба — залишитися без коней перед лицем Фангорна, далеко від населених місць… Іржання й пирхання завмерли, віддалилися, і знову тільки вітер шурхотів мертвим листям.

— Отже, коней ми втратили, — підбив підсумки Арагорн. — Нам їх не знайти, хіба що самі повернуться. Доведеться якось обійтися. Добре хоч ноги ще при нас…

— Нога! — вигукнув Гімлі. — Понести нас вони здатні, але нагодувати…

Він підкинув хмизу й посунувся до вогню.

— А вдень навіть чути не хотів про їзду верхи, — засміявся Леголас. — 3 тебе ще вийде чудовий наїзник!

— Чи буде ще можливість для цього? — пробурмотів Гімлі. — Коли хочете знати, що я думаю, так ось: усе це штуки Сарумана. Пам'ятаєте, Еомер розповідав — той тиняється тутешніми краями в плащі з каптуром. Це він поцупив коней або просто налякав. У добрячу халепу вскочили! Запам'ятайте мої слова — це тільки початок!