Джон Толкін - Гобіт, або Мандрівка за Імлисті Гори (іл.)

Після того, як решта позамовляла свої сніданки (без ніякого там “будь ласка” чи “прошу”, що прикро вразило Більбо), усі повставали з-за столу. Гобітові довелося шукати, де б їх усіх обложити; він постелив на кріслах і диванах у всіх своїх вільних кімнатах. Поки-то всі обляглися, і гобіт, дуже стомлений і не зовсім щасливий, ліг у своє маленьке ліжечко. Тільки одне він знав напевне: не буде він уставати так рано, щоб приготувати кожному з них ті нещасні сніданки. Туківський настрій десь розвіювався, і Більбо вже й не був такий певний, що вранці вирушить у якусь там подорож.

У ліжку він ще почув, як Торін наспівує собі в суміжній, найкращій спальні:

Під цю мелодію Більбо й заснув, і через це йому снилися дуже незатишні сни. Коли він прокинувся, був пізній ранок.

Більбо вискочив з ліжка й, надягнувши халат, поспішив до їдальні. Нікого там він не застав, лише побачив сліди щедрого й квапливого сніданку. В кімнаті панувало страшенне безладдя, а в кухні височіли гори немитого посуду. Здавалося, використано було чи не кожен його горщик і сковорідку. На Злоткінса чекало таке грандіозне миття посуду, що він хоч-не-хоч, мусив повірити, що вчорашні гості не наснилися йому (а так хотілося в це повірити). А втім, він відчув полегкість, подумавши, що гноми вирушили без нього, навіть не розбудили, — але ж, з другого боку, навіть спасибі не сказали. І все-таки трішки-трішки він був розчарований.

Аж здивувався, що розчарувався.

— Не будь дурнем, Більбо Злоткінсе! — сказав він сам собі.— У твоєму віці та ще думати про драконів і всяку таку чужоземну нісенітницю!

Отож він надягнув фартуха, запалив вогонь, скип'ятив води й помив увесь посуд.

Тоді гарненько в кухні поснідав, а потім заходився прибирати в їдальні. Сонце вже пригрівало, в розчинені вхідні двері залітав теплий весняний вітрець. Більбо голосно засвистав, помалу забуваючи про вчорашню ніч. Він якраз сідав за невеличкий підобідок у їдальні при розчиненому вікні, коли до нього увійшов Гандальф.

— Добродію, — заговорив він, — коли ж ви збираєтеся з'явитись? Хтось обіцяв “раненько встати” — і підобідує, чи як ви там це називаєте, о десятій тридцять!

Вони лишили вам записку, бо не могли чекати.

— Яку записку? — перепитав спантеличений Злоткінс.

— О небо! — вигукнув Гандальф. — Сьогодні ви сам не свій — не витерли пил на поличці каміна!

— До чого тут пил на поличці? Я мав досить клопоту, миючи посуд після чотирнадцятьох!

— Якби ви витерли пил на поличці каміна, ви б знайшли оце під годинником, — сказав Гандальф, подаючи Більбо записку (писану, звісно ж, на його папері для нотаток).

Ось що він прочитав:

“Торін і компанія вітають Викрадача Більбо! Наша найщиріша подяка вам за гостинність, а ще — вдячна згода на запропоновану вами фахову допомогу. Умови:

оплата по доставці товару, в розмірі до чотирнадцятої частини, але не більше, всього сподіваного прибутку; дорожні витрати гарантовані за будь-яких умов; витрати на похорон оплачуються нами або нашими представниками, якщо так складуться обставини і неможливо буде інакше залагодити справу.

Вважаючи за непотрібне уривати ваш шанований спочинок, ми вирушили перші, щоб зробити необхідні приготування, і чекатимемо вашу поважану особу біля харчівні “Зелений Дракон”, над Водицею, рівно об 11-й годині. Сподіваючись на вашу пунктуальність, маємо честь лишатися щиро ваші Торін і К.”.

— Отже, ти маєш десять хвилин. Тобі доведеться бігти бігом, — сказав Гандальф.

— Але… — почав Більбо.

— На це нема часу, — заперечив Гандальф.

— Але… — знову почав Більбо.

— І на це часу нема. Бігом!

До кінця своїх днів Більбо не міг згадати, як він опинився надворі без капелюха, ціпка, без грошей та всього того, що звичайно брав з собою, коли виходив з дому; як не кінчив підобідувати й зовсім не помив посуду, як тицьнув ключі Гандальфові в руки й побіг так прудко, як тільки могли нести його порослі вовною ноги: по доріжці, повз великий млин, через Водицю — добру милю біг, коли не більше.

Дуже захеканий пригнався він до “Зеленого Дракона” за якусь там мить до одинадцятої і тут пригадав, що вибрався без носової хустинки!

— Браво! — похвалив його Балін, що виглядав Злоткінса біля дверей харчівні.

Саме в цю мить з-за повороту дороги, що йшла від села, показалися інші гноми.